Він ще лежав, поклавши руку їй на груди. Та вона прибрала з нього свої руки.
Його слова мало заспокоювали. Вона голосно хлипала.
— Нє, не! — сказав він. — У бочці меду є крапля дьогтю. То — крапля дьогтю.
Вона гірко плакала, схлипуючи:
— Але я хочу любити вас і не можу. Все так жахливо.
Він посміхнувся напівгірко, напіввесело.
— Нє, не жахливо, — сказав він, — навіть якщо ти думаєш, що жахливо. І ти не можеш його зробити жахливим. Не мордуйся тою любов'ю до мене. Ти себе ніяк на неї не наставиш. У мішку горіхів завжди один пустий. Не мішай грішне з праведним.
Він прибрав руку з її грудей і вже до неї не торкався. Тепер вона відчула глибоке задоволення від своєї недоторканості. Вона ненавиділа говірку — усі ці його тикання, трекання. Він встає, якщо хоче, стоїть і застібає свої грубі штани прямо перед нею. Врешті Майкалісу вистачало пристойності відвернутися. Цей чоловік такий самовпевнений і навіть не здогадується, яким блазнем, яким недоумком його вважають інші.
Однак, коли він почав віддалятися, щоб мовчки піднятися й залишити її, вона з жахом припала до нього.
— Ні! Не йди! Не покидай мене! Не сердься на мене! Обніми мене! Обніми швидко! — вона прошепотіла в сліпій нестямі, навіть не усвідомлюючи, що говорить, і пригортаючись до нього з надприродною силою. Саме від себе їй хотілося врятуватися, від власного внутрішнього опору й злості. Однак який могутній внутрішній опір охопив її!
Він знову обняв її і пригорнув до себе, і раптом вона стала такою маленькою в його руках, маленькою й затишною. Все минулося, і дивовижно спокійна вона почала танути. І коли вона так чудово зменшилася й розтанула в його руках, то стала для нього надзвичайно жаданою, всі його кровоносні судини, здавалося, палахкотіли від могутнього, однак ніжного потягу до неї, до її ніжності, до всепроникної краси, що опинилася в його руках і переходила в його кров. І м'яко, з дивовижною, напівпритомною ніжністю чистого м'якого бажання він провів рукою по шовковистих вигинах її стегон, вниз, вниз, до м'яких теплих сідниць, наближаючись ближче й ближче до найчутливішого місця. І вона сприйняла його, немов полум'я пристрасті, однак сповнене ніжності, і відчула, що тане в цьому полум'ї. Вона піддалася. Тілом відчула, як його пеніс піднявся з тихою надзвичайною силою й твердістю, і вона піддалася йому. З трепетом, який був, немов смерть, вона віддалася, цілком розкрилася йому. І о, якщо зараз він не виявиться ніжним, як це буде жорстоко, адже вона вся така безпорадна розкрилася для нього!
Вона знову затремтіла від його незбагненно сильного занурення в неї, такого дивного і жахливого! Він міг увійти в її ніжно-розплющене тіло ударом меча, і це була б смерть. Вона зіщулилася у раптовій судомі страху. Та він прийшов з дивним повільним напливом спокою, темним напливом спокою і важкою первісною ніжністю, такою, як при сотворінні світу. І її страх затих у грудях, груди втихомирилися, в ній не зосталося нічого. Вона сміливо віддала все, усю себе, щоб закружляти у вихорі.
І здавалося, вона — море, всього лиш темні хвилі, які піднімаються й набухають, набухають у гігантському вирі, так що повільно вся її темнота задвигтіла в русі, а вона обернулась на океан, який котить свої темні, беззвучні маси. О, а десь унизу глибини в ній розділялися й котилися нарізно довгими, далекосяжними лавинами, і потім знову й знову розділялися у найчутливішому місці, в серцевині м'якого занурення, а він занурювався все глибше й глибше, торкався дальших обріїв, і вона розкривалася все глибше й глибше, і все важчі її хвилі котилися до якогось берега, розкриваючи її, і ближче й ближче сягав невідомий дотик, і далі й далі хвилі її єства котилися геть від неї, залишаючи її, доки зненацька в м'якій трепетній конвульсії сколихнулася вся її найчутливіша плазма, вона збагнула — це кінець завершення, і зникла. Вона зникла, її не було, і вона народилася — жінка.
О, надто гарно, надто гарно! Вона збагнула всю красу його згасання. Тепер усе її тіло з ніжною любов'ю прикипіло до невідомого мужчини, сліпо приліпилося до прив'ялого пеніса в час, коли він м'яко, тендітно, незбагненно відходив після могутнього напливу сили. Коли він випав, покинув її тіло, цей таємничий, чуттєвий об'єкт, з неї вихопився несвідомий крик чистої втрати, і вона спробувала повернути його назад. Він був такий довершений! І вона так його любила!
І тільки тепер вона збагнула скромну стриманість і ніжність цього пуп'янка, знову з неї вихопився короткий скрик подивування й болю, її жіноче серце кричало про ніжну тендітність того, що володіло такою силою.
— Як приємно! — простогнала вона. — Як приємно! — Та він не сказав нічого, тільки поцілував її ніжно і застиг на ній непорушно. І вона стогнала, немовби в блаженстві, немов жертва і новонароджена.