Він затнувся, блідий з лиця.
— А що це за чоловік зі Стекс Ґейта? — запитала Коні.
— Такий собі здоровий бевзь, лихослов. Вона ним попихає, й обоє п'ють.
— Раптом вона вернеться назад!
— О Господи! Я знову піду кудись світ за очі.
Запала мовчанка. Картонка в каміні згоріла на сірий попіл.
— Отже, коли у вас з'явилася жінка, яка вас хотіла, — сказала Коні, — ви не витримали цього добра.
— Еге ж! Ніби так! Однак навіть тоді вона була кращою за тих «ні-ні-ні» першого кохання юності і тієї другої, отруйної лілеї, та інших.
— А що інші? — сказала Коні.
— Інші? Інших немає. Та, на мій досвід, жінки загалом такі: більшість з них хочуть чоловіка, але не хочуть сексу, та примиряються з ним, як з необхідністю. Найстаромодніші з них просто лежать, як дошки, і дають, тобі волю. Потім кажуть, ніби люблять тебе. Та саме воно для них ніщо, щось відразливе. Більшості чоловіків це подобається. Я таке ненавиджу. А от облесні жінки прикидаються, що вони не такі. Вони прикидаються пристрасними і чутливими до насолоди. Та все це небилиці. Вони роблять вигляд. Далі йдуть такі, котрі люблять усе, всякі обійми, й пестощі, і пози, усі, крім природної. Вони завжди примушують тебе кінчати не в ту мить, коли треба. Далі йдуть тверді, яких дідька лисого примусиш закінчити, це — такі, як моя жінка. Ці хочуть грати активну роль. Далі є просто мертві всередині, просто мертві, і про це знають. Далі йдуть такі, що викидають тебе раніше, ніж ти справді «дійдеш», а потім корчаться, аж доки знов настромлюються на тебе. Останні найчастіше лесбіянки. Вражає, як схильні до лесбіянства жінки, свідомо чи несвідомо. Мені здається, майже всі вони лесбіянки.
— І вам це не подобається? — запитала Коні.
— Повбивав би їх. Коли я з жінкою, яка насправді лесбіянка, я мало не вию в душі, так і хочеться її вбити.
— І що ви робите?
— Просто тікаю якомога скоріше.
— І ви думаєте, лесбіянки гірші за гомосексуалістів?
— Так! Тому що натерпівся від них більше. Загалом, я не маю уявлення. Коли я заводжуся з лесбіянкою, знає вона про те, що вона лесбіянка, чи ні, у мене очі наливаються кров'ю. Ні, ні! Та я більше не хотів нічого мати з жодною жінкою. Я хотів залишитися сам, зберегти свою самотність і свою гідність. Він зблід і насупив брови.
— І ви шкодували, коли з'явилась я? — запитала вона.
— Шкодував і радів.
— А тепер?
— Я шкодую через зовнішні обставини — усі ці ускладнення, бруд, звинувачення, які прийдуть рано чи пізно. Тоді в мене холоне кров і мені стає погано. Але коли кров кипить, я радий. Я навіть тріумфую. Я справді почав впадати у відчай. Я думав, більше не залишилося справжнього сексу, нема вже жінки, яка б могла природно «дійти» разом з мужчиною, за винятком чорних жінок, але ж ми білі чоловіки, а вони якісь, наче болото.