— А тепер ви радієте мною? — запитала вона.
— Так. Коли можу забутися. Коли я не можу забутися, мені хочеться залізти під стіл і померти.
— Чому під стіл?
— Чому? — він розсміявся. — Мабуть, щоб сховатися. Як дитина!
— Здається, у вас таки жахливий досвід під спілкування з жінками, — сказала вона.
— Розумієте, я не можу себе обдурювати. А саме це робить більшість чоловіків. Вони прикидаються і приймають брехню. Я ніколи не міг себе обдурювати. Я знав, чого потребую від жінки, і ніколи не міг говорити, ніби одержав це, коли не одержав.
— А тепер ви це одержали?
— Наче так.
— Чому ж ви такі бліді й похмурі?
— Переситився спогадами і ще, мабуть, боюся себе.
Вона сиділа мовчки. Було пізно.
— І ви думаєте, це важливо — чоловік і жінка? — запитала вона.
— Для мене — так. Для мене — це осердя життя — правильні стосунки з жінкою.
— А коли їх немає?
— Тоді доводиться обходитися без них.
Знову вона замислилася, потім запитала:
— І ви думаєте, що завжди мали рацію в стосунках з жінками?
— Господи, ні! Я дозволив своїй жінці стати такою, якою вона стала, здебільшого це моя вина. Я зіпсував її. І я дуже недовірливий. Вам варто мати це на увазі. Мені багато треба, щоб повірити комусь нутром. Отже, мабуть, я теж шахрай, я не довіряю. А в ніжності не можна помилятися.
Вона поглянула на нього.
— Ви вірите своєму тілу, коли приливає кров? — сказала вона. — Тоді ж ви вірите, правда?
— Ні, на жаль! Звідси вся моя біда. І тому мій розум так тяжко сумнівається.
— Хай розум сумнівається. Яке це має значення?
Собака невдоволено позіхнула на підстилці. Вогонь згасав у купі попелу.
— Ми пара битих бійців, — сказала Коні.
— І ви також бита? — засміявся він. — Але ж ми знову вертаємося до баталії!
— Так! Справді мені боязно.
— Еге ж!
Він підвівся і поклав її туфлі сушитися, тоді витер своє взуття і поставив коло вогню. Зранку він його змастить. Попіл картонки він відсунув якомога далі від вогню.
— Навіть згорівши, смердить, — сказав. Тоді приніс дров на ранок і поскладав їх біля каміна. Потім ненадовго вийшов з собакою.
Коли він повернувся назад, Коні сказала:
— Я також хочу вийти на хвилину.
Вона сама пішла в темряву. Над головою світили зірки. В нічному повітрі пахли квіти. І вона відчула, як її туфлі знову намокають. Та її тягнуло піти геть, просто геть від нього і будь-кого.
Було прохолодно. Вона здригнулася й вернулася в дім. Він сидів навпроти маленького вогню.
— Ух! Холодно! — вона зіщулилася.
Він підкинув дров у вогонь, тоді приніс іще, аж доки весь камін затріщав від полум'я. Тріск і пульсація жовтого вогнища зробили їх щасливими, зігріли їм обличчя й душі.
— Не турбуйтеся! — сказала вона, взявши його руку, а він сидів мовчазний і далекий. — Кожен робить, що може.
— Еге ж! — він зітхнув, ледь усміхнувшися.
Вона посунулася до нього, просто в його обійми, а він так і сидів напроти вогню.
— Тепер забудь! — прошепотіла вона. — Забудь!
Він міцно пригорнув її у хвилях тепла від вогню. Сам вогонь був неначе забуття. І її м'яка, тепла, стигла вага! Повільно його кров піднялася, почала приливати, знову повертаючи силу й снагу.
— А може, жінки справді хотіли бути з тобою разом і любити тебе по-справжньому, може, вони просто не могли. Може, це зовсім не їхня вина, — сказала вона.
— Знаю. Думаєш, я не знаю, що я був гадюкою з перебитою спиною, по якій потопталися люди?
Раптом вона притислася до нього. Вона не хотіла починати все це спочатку. Але її змушувала якась упертість.
— Але ж тепер ти не такий, — сказала вона, — тепер ти не такий — ти не гадюка з переламаною спиною, по якій потопталися ногами.
— Я не знаю, хто я. Попереду чорні дні, — повторив він з пророчою похмурістю.
— Ні! Не кажи так!
Він мовчав. Та вона відчувала в ньому чорну порожнечу розпуки. То була смерть усякого жадання, смерть усякого життя; в цій розпуці, неначе в чорній печері всередині людини, губився її дух.
— І ти так холодно говорив про секс, — сказала вона. — Так ніби хочеш тільки власної насолоди й задоволення.
Вона нервово протестувала проти нього.
— Нє! — сказав він. — Я хотів мати насолоду й задоволення від жінки і ніколи їх не отримував, тому що я міг дістати свою насолоду й задоволення від неї тільки тоді, коли вона одночасно одержувала це ж саме від мене. І так не траплялося ніколи. Тут потрібні обоє.