Тоді він прокинувся і глянув на світло, фіранки були закриті. Він слухав дикий гамір дроздів у лісі. Має бути чудовий ранок, пів на шосту, час прокидатися. Він так міцно спав! Починався такий новий день! Жінка все ще уві сні, ніжна і згорнута в калачик. Його рука торкнулася її, вона розплющила блакитні зачудовані очі, несвідомо усміхнулась йому в обличчя.
— Ти прокинувся? — запитала.
Він дивився їй в очі. Усміхнувся й поцілував її. Раптом вона підвелася й сіла.
— Уявити тільки — я тут! — сказала вона. Вона озирнулася на побілену маленьку спальню зі скошеною стелею і слуховим вікном, заштореним білими фіранками. Кімната була гола, за винятком пофарбованої в жовтий колір тумбочки і стільця і невеликого білого ліжка, де вони лежали.
— Уявити собі — ми тут! — сказала вона, подивившись униз на нього. Він лежав, прикипівши до неї поглядом, і пальцями пестив їй груди під тонкою нічною сорочкою. Теплий і ніжний, він виглядав таким молодим і красивим. Його очі могли дивитися так тепло. І він був свіжий і молодий, наче квітка.
— Я хочу це скинути! — сказав він і через голову стягнув з неї тонку батистову нічну сорочку. І вона ледь золотава залишилася з голими плечима і довгуватими персами. Йому подобалося легко розгойдувати їй груди, наче дзвони.
— Ти також скинь піжаму, — сказала вона.
— Ех! Ні!
— Так! Так! — командувала вона.
І він скинув стару бавовняну піжамну сорочку і стягнув штани. Окрім рук, зап'ястів, обличчя й шиї, він був білий наче молоко і мав красиве тонке мускулисте тіло. Знову він видався їй таким пронизливо красивим, як тоді, того дня, коли вона побачила, як він миється.
Золоте сонячне проміння торкнулося закритих білих фіранок. Вона відчувала, що воно прагне прорватися до середини.
— О! Встань, відкрий фіранки! Так гарно співають пташки! Впусти сонце, — сказала вона.
Повернувшись спиною, він вислизнув з ліжка, голий, білий і тонкий, трохи сутулячись, підійшов до вікна, відкрив фіранки і визирнув на мить у вікно. Його спина була біла й красива, а маленькі сідниці — прекрасними вишуканою, тонкою чоловічою красою, спина засмагла й тонка, однак сильна.
В його стрункому, однак міцному тілі, вчувалася не зовнішня, а внутрішня сила.
— Але ж ти прекрасний! — сказала вона. — Такий чистий і гарний! Іди до мене! — вона простягла руки вперед.
Він соромився повертатися до неї через свою підняту голизну. Схопив з підлоги сорочку й прикрився.
— Ні! — сказала вона, простягнувши свої прекрасні тонкі руки й відкривши дзвони грудей. — Дай мені тебе бачити!
Він випустив сорочку і тихо дивився на неї. Сонце послало промінь у низьке вікно й освітило його стегна, тонкий живіт і фалос, що тьмяно й гаряче піднімався з невеликої хмарки золотисто-червоного волосся. Вона була вражена й злякана.
— Як дивно! — повільно промовила. — Як дивно він там стоїть! Такий великий! Такий темний і впертий! Він завжди такий?
Чоловік глянув на своє струнке біле тіло і засміявся. На тонких грудях волосся було темним, майже чорним. Та в підніжжі живота, звідки піднімався товстий, вигнутий фалос, воно кучерявилося золотаво-червоною хмаркою.
— Такий гордий! — вона пробурмотіла ніяково. — І такий величний! Тепер я знаю, чому чоловіки такі зарозумілі. Та він справді милий! Наче інша істота! Трохи страшнуватий! Та справді милий! І він іде до мене! — вона закусила нижню губу від страху й збудження.
Чоловік мовчки глянув униз на свій незмінно напружений фалос.
— Еге ж, — нарешті сказав він тихо. — Ах, мій хлопчику! Тобі добре. Так, маєш підняти голову. Ти сам по собі, га? І ні на кого не зважаєш! Гордуєш ти мною, Джоне Томасе. Ти мій пан? Ах, так, ти твердіший за мене, і ти менше говориш. Джон Томас! Хочеш її?! Хочеш свою леді Джейн? Що, знову опускаєшся? Так? А — ти смієшся? Тоді штрикни її. Давай, штрикни леді Джейн! Скажи їй: підніми голову з-над воріт, щоб славний король міг увійти. Ай, ти смієшся! Поцьки — ось чого ти хочеш! Скажи леді Джейн, що ти хочеш її, Джоне Томасе, що ти хочеш поцьки леді Джейн!
— О, не насміхайся з нього, — сказала Коні і на колінах підповзла до нього по ліжку, обхопила руками його тонкі білі стегна, притягла до себе, так що її груди захиталися, загойдалися, торкаючись кінчика напруженого фалоса й відчуваючи його вологість. Вона міцно тримала чоловіка.
— Лягай! — сказав він. — Лягай! Дай мені зайти.
Тепер він поспішав.
А по тому, коли вони завмерли, жінка знову захотіла розкрити чоловіка, подивитися на таємницю фалоса.
— А тепер він крихітний і м'який, як маленький пуп'янок життя! — сказала вона, беручи його в руку. — Хіба не красивий! Такий самостійний! Такий дивний! Такий невинний! І так глибоко в мене заходить! Ніколи не ображай його, знаєш. Він і мій так само. Він не тільки твій. Він — мій! Такий милий і невинний! — вона не випускала його з рук.