Я вже не знаю, що за слова були у телеграмі із Сайґона. Чи там було сказано, що мій молодший брат «помер», чи що його «прикликав до себе Господь». Здається, так і було: «Господь прикликав». Я раптом збагнула очевидне: вона не могла послати цієї телеграми. Молодший брат. Смерть. До мене це не зразу дійшло, а потім, раптом, звідусюди, з глибини світу накочується біль, біль захльостує мене з головою, поглинає, я нічого не бачила, мене більше не існувало, був лише біль, і я вже не розуміла який: чи то повернувся біль від утрати дитини — кілька місяців тому моя дитина померла під час народження, — чи накотився новий. І якщо тоді я хотіла вижити, то тепер я цього не бажала.
Сталася помилка. Але чому ця помилка за кілька секунд захопила Всесвіт? То був скандал на рівні Господа Бога. Мій молодший брат був безсмертний, а цього не помітили. За життя його безсмертя було заховане в його тілі, а ми, ми й не помітили, що саме в цьому тілі гніздиться безсмертя. Тіло мого молодшого брата померло. Разом з ним померло й безсмертя. А світ продовжував існувати без цього тіла. Вони страшенно помилялися. Помилка охопила увесь Всесвіт — скандал, ганьба.
Коли молодший брат помер, усе інше теж мало померти. Померти його смертю. Це мала бути ланцюгова реакція смерті, що тяглася від цієї дитини.
А мертве тіло не відчувало жодних подій, причиною яких воно було. Безсмертя, яке знайшло в ньому притулок на двадцять сім років життя, а він і не підозрював про нього.
Окрім мене, ніхто цього не знав. І коли я це усвідомила, усвідомила таку просту істину, що тіло молодшого брата було й моїм тілом, я мала вмерти. І я вмерла. Молодший брат увібрав у себе й мене, я злилася з ним і померла.
Людей треба попереджувати про такі речі. Їх треба навчити, що безсмертя смертне, що воно може вмерти, таке вже ставалося і може статися знову. Навчити, що безсмертя ніколи не виказує себе, що воно завжди ховається за абсолютною двоїстістю. Що деякі люди можуть приховати його присутність, але за однієї умови — вони не повинні підозрювати про таке своє вміння. А хтось може виявити безсмертя в інших людях, але він теж не повинен знати про таку свою здатність. Поки життя живеться, воно безсмертне. Безсмертя — не питання часу, навіть не питання власне безсмертя, це справа іншого порядку, але ніхто не знає якого. Говорити, ніби безсмертя не має кінця-краю, — хибно, як і говорити, що воно починається і закінчується з життям людського духу, хоч саме з духом воно і співіснує — бере участь у гонитві за вітром. Погляньте на мертві піски пустелі, на тіла мертвих дітей: безсмертя не проходить крізь них, воно зупиняється і йде в обхід.
Безсмертя мого брата було чисте й безмежне — без вади і пустої вигадки. Молодший брат не мав про що кричати в пустелі, йому нічого було казати — ні там, ні тут, — просто нічого. Він не здобув освіти, йому так і не вдалося вивчитись на кого-небудь. Він не вмів говорити, ледве читав, ледве вмів писати, часом складалося таке враження, що він навіть не вмів страждати. Він просто нічого не розумів і боявся.
Моя безглузда любов до нього залишиться для мене нерозгаданою таємницею. Я не знаю, чому я його любила аж так, що ладна була померти замість нього. До того, коли це сталося, ми не бачилися з ним більше десяти років і згадувала я про нього нечасто. Виходить, я любила його завжди, і ніщо не було владне над цією любов’ю. Ніщо, крім смерті, а про неї я й забула.
Ми зрідка з ним говорили, майже не говорили про старшого брата, про наше нещастя, про нещастя нашої матері, про невдачу з наділом. Переважно говорили про полювання, про карабіни, про механіку, про машини. Він не міг без гніву дивитися на розбитий автомобіль і розповідав мені, які в нього колись будуть машини. Я знала всі марки мисливських карабінів і всі марки машин. Ще ми, звичайно, говорили й про те, що можна потрапити в зуби тигрові, якщо бути роззявами, що можна втопитися, якщо надумаєш купатися в бурхливому потоці, де надто швидка течія. Він був старший за мене на два роки.