— Досить парубкувати! Пора пару вибирати! Кляніться, що за цей рік покінчите з цим ганебним гультяйським станом і станете добропорядними сімейними чоловіками! — суворо, як суддя вирок, промовила Натася.
— Кляніться! — вимогливо і погрозливо вигукнуло дівоцьке коло.
Левко відшукав поглядом Віку, змовницьки підморгнув до неї і підняв догори праву руку.
— Клянусь!
Авжеж, клятва була адресована їй. Віка усміхнулася. Ледь-ледь, самими кутиками повненьких темно-вишневих вуст. Вона не брала участі в цій грі, яку затіяла Натася. Натася? А таки Натася. Левко був у цьому впевнений на всі сто. Бо хто ж іще, крім Наталочки Коцун, міг згадати, що цього дня святкують Колодія й карають затятих холостяків? Вона ж до приходу в театр співала у фольклорному гурті. Але чи не заради Вікторії, своєї найближчої подруги, згадала? Чи не від її імені прозоро натякнула Левкові Терену, що його службовий роман непристойно затягнувся і пора б уже замінити романтичне воркування весіллям, скріпити штампом у свідоцтві про одруження і ще й тугенько зв’язати путами Гіменея, як оце щойно його руку зв’язали з березовим поліном?
Та Віка робить вигляд, що для неї самої все це так несподівано: здивовано поблискує чорними очима — мовляв, а я й не здогадувалася, що дівки таке втнуть. Чорноволоса, у чорній вечірній маленькій сукні а ля Коко Шанель, чорних мереживних рукавичках до ліктів, з макіяжем у стилі вамп, сидить на чільному місці за столом і тільки загадково усміхається, як Джоконда. І спробуй відгадай, що там насправді у її голівці. Актриса! І не просто актриса — прима…
— А тепер — штраф! Сплачуйте холостяцький штраф!
Натася — як реп’яшок. Від штанів відірвеш — до сорочки вчепиться. Левко поліз у нагрудну кишеню за грошима. Але вона хутко замахала руками.
— Тю на вас, Левку Івановичу! І ще три рази — тю-тю-тю! Хто ж це грошима холостяцький штраф платить? Де це таке чувано? Де це таке бачено? Треба виконати якесь бажання.
— Чиє?
— Наше. Дівоцьке. От Олександр Васильович затанцює нам гопака. А ви співайте. Співайте-співайте!
— Що саме?
— Романс. «Очі чорні»!
Ну Натася! Ну хитруля! Він знову глянув на Віку. Романс, як і клятва, також був для неї, чорноокої.
«Капустник» закінчувався показом мод — чи то сам іменинник, чи хтось з організаторів напів’ювілейної вечірки запросив дівчаток із модельної агенції. Найімовірніше, таки Савченко — це в його стилі. Левка вони не цікавили — терпіти не міг худющих «вішачків» із завченими до автоматизму рухами і застиглими обличчями. Він показав Вікторії на вихід і вислизнув із душної зали. Святкування продовжиться до ранку, Сашик добре постарався — на столах ще є що пити і є чим закусити, народ тільки розігрівся. А він зараз почекає Віку, викличе таксі, і вони — тю-тю звідси. Мабуть, справді треба вже щось вирішувати — три роки зустрічаються, звикли одне до одного. Дехто за цей час уже й одружитися і розлучитися встиг, а вони й досі у статусі закоханих Ромео і Джульєтти.
— Вам не подобаються моделі? — почулося від дверей репетиторської.
На нього примружено дивилася незнайомка. Струнка, височенька, з прямим світлим волоссям, розсипаним по плечах, у зеленій, з малахітовими розводами сукні, і такими ж малахітово-зеленими очима. Десь він її вже бачив. Ага, це ж та, що сиділа біля іменинника, Левко ще подумав, що то нова Сашикова пасія. Якби була брюнеткою, то можна б за відьму прийняти, подумав. Бо ж такі зелені очиська тільки у відьом та русалок-повітруль бувають. Але відьми, звісно ж, чорняві.
— І як ви здогадалися?
— Це було неважко. Якби подобалися — не вийшли б із зали.
— Ну, як вам сказати… А ви часом не модель?
— Я ж тут, а не там.
— Це не відповідь.
— Тоді і так, і ні.
— Тобто?
— Була трішки. Ще в десятому класі записалася в агенцію до Руслани Зенюк. Чули про таку? Кожного дня після уроків бігала. Хто до репетиторів з англійської чи математики, а я — до агенції.
— А як же з англійською і математикою?
— З англійської і так мала «відмінно» — у мене особливі здібності до іноземних мов. А математика мені — як лисому гребінець.
— А уроки дефіле?
— Уявіть собі, пригодилися. Пізніше навіть «Міс університету» стала.
— А далі?
— В університеті якраз після конкурсу краси створили театральну студію. «Жар-птиця» називається. Чули про таку? От я й пішла туди.