Ада бачила все через шибу «пунто». Коли Марта після удару впала на асфальт, Ада енергійно відчинила дверцята, вибігла з машини і нахилилася над подругою. Водій теж схилився.
— Мені так прикро. Я не хотів. У мене горіло зелене світло. Тому я й рушив. Мені страшенно прикро. Я справді поїхав на зелене. Повірте мені. На зелене, — раз по раз повторював він, нахилившись над Мартою.
Художник встав і з усієї сили штовхнув водія просто на Марту. Тут вони почули виття поліцейської сирени і голос:
— Негайно припиніть! Усіх прошу взяти документи й підійти до моєї машини. Всіх!
Молодий поліцейський показав на «полонез», припаркований біля автобусної зупинки.
— Ми не маємо часу, — вигукнув художник. — У нас шлюб о дванадцятій!
Марта встала з асфальту, підійшла до нього і спокійно сказала:
— Шлюбу не буде. Проси вибачення у цього чоловіка й тікай звідси, придурку.
Слово в слово! Це знову була колишня нормальна Марта. Нарешті!
Ада пам’ятає, що у той момент вдивлялася в очі водія й була впевнена, що їй знайомий цей погляд.
— У мене було зелене. Я дуже перепрошую, — безпорадно повторював він.
Марта зірвала з голови вельон, витерла ним закривавлений ніс, зіжмакала вельон і пожбурила на асфальт. Схопила чоловіка за плечі.
— Я знаю. Припиніть нарешті вибачатися. Моя страхова компанія за все заплатить. Ви навіть не уявляєте, як багато ви для мене зробили.
Вона підійшла до нього, стала навшпиньки і поцілувала в щоку.
Він ніяк не міг збагнути, про що йдеться. Стояв як укопаний. І тоді Ада згадала, звідки його знає. То ж він сидів біля смітника того Різдва.
Художник зник у натовпі роззяв, який уже встиг зібратися на тротуарі.
— Я допоможу вам забрати машину з дороги, — сказав водій.
Утрьох вони випхали машину на тротуар.
— Мене звати Анджей. А вас?
— Марта. А це моя подруга Ада. Тобто Адріана.
Він уважно подивився на неї. Подав їй руку і тихо сказав:
— Анджей. Вибачте, що я перелякав вас тоді, на Різдво.
Так от просто! Ніби те Різдво було тиждень тому. А насправді минуло понад два роки.
Високий. Чорне зачесане назад волосся. Широкий шрам на правій щоці й дуже вузькі долоні. Ада ніколи раніше не зустрічала чоловіка, який мав би такі широкі й повні губи. У нього був трохи захриплий і низький голос. Від нього пахло чимось схожим на жасмин.
— Мене звати Ада. Ти досі пам’ятаєш той випадок? Це було більше ніж два роки тому.
— Так, пам’ятаю. Я потім шукав тебе. Довго шукав. Але не знайшов. Хотів вибачитися. А вдалося аж нині. Той випадок…
Ада усміхнулася до нього.
— Немає за що вибачатися. Я живу в будинку поряд зі смітником. Чому ти сидів там тоді?
Він не відповів. Повернув голову вбік і почав говорити з Мартою. Потім пішов до своєї машини і підігнав її ближче до їхньої. Марта у заплямленій кров’ю шлюбній сукні викликала ажіотаж серед публіки. На тротуарі збиралося все більше роззяв.
Коли вони завершили всі формальності з поліцейським у «полонезі», Анджей запитав:
— Куди вас відвезти з цього цирку?
— Поїхали до мене, — запропонувала Марта. — Треба це відсвяткувати.
Дорогою вони заїхали до ресторану, в якому збиралися відзначати весілля. Там їх повідомили, що постійно дзвонять гості, але Марті було байдуже. Звеліла запакувати їм із собою увесь алкоголь і їжу, які замовила на святкування. Вони занесли все до машини Анджея і поїхали до Марти. Ада вже давно не бачила своєї подруги такою щасливою.
Вони випили по кілька келихів вина і почали танцювати. Ада притулилася до Анджея і відчула, що хоча це й дивно, але він дуже їй близький.
Під ранок він відвіз її додому на таксі. Вийшов разом із нею й провів аж до сходів. Коли минали смітник, вона взяла його за руку. Він обережно стиснув її долоню та більше вже не відпускав. На сходах підніс долоню до вуст і поцілував.
Вона кохала його вже значно раніше, але по-справжньому він зачарував її, коли кинувся на капот автомобіля, який їхав просто на нього.
Від того вечора й ночі після скасованого весілля Марти у її житті змінилося майже все. Анджей знайшов її наступного дня в інституті; чекав із квітами під аудиторією. Стояв біля стіни. Він соромився і червонів, невміло ховаючи квіти за спиною. А коли вона підійшла до нього та усміхнулася, він не зміг приховати полегшення й радості.
Відтоді вони були разом. Усе, крім нього, втратило сенс.
Вона знала про це вже через тиждень. Її вражали його ніжність і чуттєвість. А згодом вона усвідомила й те, якою повагою він її оточив. Мабуть, через цю повагу він так довго зволікав із першим поцілунком. Попри те, що вона провокувала його, торкалася і тулилася до нього, натякала йому на це в розмовах, цілувала його долоню в темряві кінотеатру. Минуло дуже багато часу, перш ніж він уперше поцілував її.