Выбрать главу

Ельфріда Єлінек

Коханки

Передмова

Чи бували ви вже в цьому ПРЕКРАСНОМУ краї з його падолами й пагорбами?

Його вправлено в рамці чудових гір на видноколі. Це і є видноколо, таке є не в кожній країні.

Чи бачили ви поля, луки й вигони цього краю? Чи скидали поглядом на його мирні будинки, де мешкають його смиренні жителі?

Якраз посеред цього прекрасного краю добрі люди збудували фабрику. Її горбата покрівля з брижованих листів алюмінію чудово контрастує з хвойними й листяними лісами довкола. Сидячи кузьком, фабрика мовби намагається розчинитись у навколишньому пейзажі.

А проте кужбитись їй нема чого.

Вона могла б випростатися, мов семисотна верства.

Як добре, що її поставили тут, де все таке гарне, а не десь іще, де нема на чому й око спинити.

Вигляд фабрика має такий, наче вона — частина цього гарного краєвиду. На перший погляд здається, що вона виросла сама собою, та ба! Коли придивитися пильніше, відразу збагнеш: її збудували добрі люди. Врешті-решт, з нічого і буває нічого.

І добрі люди заходять у її ворота й виходять із них. Відтак вони розсипаються у краєвиді довкола фабрики, так ніби він — якась їхня маєтність.

Фабрика й ділянка землі, на якій вона здіймається, належать концернові. Він володіє всім.

Фабрика тішиться, коли крізь її ворота хлюпають веселі люди, адже орудують ті куди краще за людей невеселих.

Жінки, які тут працюють, концернові не належать.

Жінки, які тут працюють, з усім потрухом належать своїм родинам.

Концернові належить сама будівля. І всіх це влаштовує.

Незліченні вікна блищать, мерехтить і сила-силенна велосипедів, а також купа автомобільчиків за воротами. Вікна миють жінки, а авто зазвичай вичепурюють чоловіки.

Працюють на фабриці майже самі жінки.

Вони шиють. Вони шиють бюстгальтери, станики, іноді — корсети й трусики.

Ці жінки раз у раз ідуть заміж або ще якось пускаються берега. Але доти вони шиють і шиють.

Часто їхні очі припадають до якоїсь птахи, бджоли чи бадилини за вікном.

Вони вміють насолоджуватися природою й розуміють її краще за чоловіків. Кожен швейний автомат робить один рядок. Йому це ніколи не надокучить. Він відбуває службовий обов’язок там, куди його поставили.

Кожну машину обслуговує спеціально навчена швачка, і це їй ніколи не набридає. Вона так само відбуває свій обов’язок. Працює вона сидячи. На ній велика відповідальність, але їй ніколи роззиратися навсібіч. Усе застують хатні клопоти.

Часом увечері, після зміни, велосипеди везуть своїх власниць додому.

У рідну домівку. Вони підносяться посеред того ж таки чудового краєвиду.

Тут квітнуть мир і спокій, одразу видно.

Тих, кого не тішить краєвид, цілком ощасливлюють діти й чоловік. А коли і це не допомагає, тут стає у пригоді праця.

Однак наша історія починається геть в іншому місці: у великому місті.

Там стоїть філія фабрики, або, точніше, там розташоване головне виробництво, а філія притулилася в описаному нами прекрасному містечку коло підніжжя Альп.

І тут жінки теж за звичаєм шиють.

Вони шиють не те, що їм до вподоби, просто любов до шиття в них у натурі, так уже ведеться. Їм залишається лише одне: дати волю цій любові. Бо ж ідеться про неквапливу жіночу працю.

Частенько жінки шиють, вкладаючи в цю справу половину серця, тоді як над іншою половиною панує родина. Є жінки, які заглиблюються в шиття з головою, і треба сказати, що такі — не із кращих.

На цьому острівці супокою посеред великого міста й зачинається наша історія, що незабаром і скінчиться.

Якщо кому-небудь і судилося зустріти свою долю, то явно не тут.

І якщо чоловік держить долю в руках, то жінці доля випадає.

Як на те, життя оминає ці місця, тут залишається сама праця.

Час од часу одна з жінок намагається вхопитися за перелітне життя й трохи з ним попатякати.

Та, як на те, часто життя мчить собі геть в автомобілі, і на велосипеді його не доженеш. Бувайте здорові!

Початок

Якось Бріґітта вирішила, що хоче бути тільки жінкою, просто жінкою кадра, що його звуть Гайнц.

Вона певна того, що віднині всі її недоліки чаруватимуть зір, а всіх цнот не буде й сліду.

А проте, на цноти Бріґітти Гайнц заплющує очі, а від її недоліків чоловіка аж верне.

Бріґітта хорошиться заради Гайнца, бо ж коли ти — жінка, то з цього шляху вже не зійти й за собою доводиться стежити.

Бріґітті кортить, щоб майбутнє колись таки віддало їй належне, зберігши квітучий вигляд.