Выбрать главу

Мати каже:

— Пауло, тобі ТРЕБА стати або крамаркою, або домогосподаркою.

Паула відказує:

— Мамо, зараз усі місця в крамниці зайняті.

Мати говорить:

— То сиди вдома, Пауло, і будь домогосподаркою, і допомагай мені з хатньою роботою й у хліву, і доглядай за батьком, як я доглядаю за ним, і за братом, коли він вертається з бутини. Чому тобі має бути краще, ніж мені? Я ніколи не прагнула стати кращою за свою матір, вона була домогосподаркою, адже тоді в нас не було ні крамниці, ні крамарок, і мій батько прибив би мене, якби я бодай словом похопилася про крамницю.

І він сказав мені: залишайся вдома й допомагай матері, і прибирай за мною, коли я приходжу з роботи, і бігай у заїзд за пивом, і щоб обернутися туди й назад за вісім хвилин, а якщо запізнишся, я тобі хребта зламаю. І з якої речі ти, моя дочка, хочеш жити краще за мене? Залишайся краще вдома і допомагай мені, коли батько й твій брат Ґеральд вертаються з роботи. І, можливо, ми і справді коли-небудь зламаємо тобі хребта — я, і твій батько, і твій брат Ґеральд. ЧАО!

Але Паула заперечує:

— Мамо, я не хочу, я хочу вивчитися на кравчиню. А коли я вивчуся на кравчиню, я хочу одержати бодай щось від життя, хочу з’їздити в Італію, і ходити в кіно на власні, зароблені гроші, і потім, коли я хоч трохи порадію життю, я ще раз, востаннє, з’їжджу в Італію, а потім ще раз, востаннє, сходжу в кіно на власні, зароблені гроші, а вже тоді шукатиму собі гарного чоловіка, або не такого вже красеня, що їх тепер показують у кіно, а потім вийду заміж і заведу дітей. І всіх їх любитиму, всіх і відразу, атож, любитиму! І хай їх буде двоє, хлопчик і дівчинка. А тоді прийматиму пігулки, щоб їх лишилося тільки двоє, хлопчик і дівчинка, і щоб удома був лад і спокій. Я шитиму тільки на дітей і на себе й разом із працьовитим чоловіком побудую власний будиночок.

Я сама шитиму на себе й на дітей, так можна зібрати повно грошей, а на чужих людей я більше не шитиму, він мені цього не дозволить, ні. Мамо, прошу тебе, я хочу вивчитися на кравчиню.

Мати говорить, що скаже про це батькові й Ґеральду. За все життя вона була в кіно всього тричі, і їй кіно не сподобалося, їй було нудно, і вона зраділа, коли прийшла додому.

— В Італії я взагалі не була ніколи в житті, телевізор куди цікавіший, там бачиш увесь світ, і при цьому не треба бити ноги. Коли був ще живий мій батько, я тягнула ярмо, працювала на нього, не розгинаючи спини, а потім працювала на твого батька й на Ґеральда, а тепер, коли ти вже доросла й можеш тягти ярмо нарівні зі мною, ти кажеш, що не хочеш, а хочеш вивчитися на кравчиню, мати чистеньку працю. Чому й заради чого я все життя гнула спину, якщо не заради батька й не заради Ґеральда? А тепер, коли ти нарешті можеш тягти ярмо вдвох зі мною, ти, виявляється, не хочеш. Викинь собі це з голови! Поки батько й Ґеральд не вибили! Я все розкажу батькові й Ґеральду! От побачиш!

Батько й Ґеральд вважають, що Паула не повинна огинатися і ховатися за своє кравецтво, бо ж їм доводиться робити важку й брудну роботу лісорубів.

Нехай не думає, що їй удасться уникнути батьківського гніву, вибравши собі чистеньку працю. Батькові вже й без того довелося женитися на матері через неї, через Паулу, власне не через неї, а через її старшу сестру, що тепер має чоловіка і яку дідька лисого дістанеш.

Батька виводило з терпцю, що мати займається чистою домашньою роботою, а йому із сином доводиться робити брудну й важку роботу, на п’яну руку він не раз уже дубасив її смертним боєм, не раз уже шпурляв їй в обличчя брудні чоботи, шпурляв на лавку брудні штани, брудні робочі штани на новеньку ще, оббиту тканиною лавку. І Паулі вони раз у раз шпурлятимуть в обличчя брудні чоботи, шпурлятимуть брудні штани на лавку, щоб Паула все вичистила й вимила. Вони ні на мить не забували про свою щиру й шляхетну ненависть до жінок удома. Не забували ніколи.

Отож-бо! Хіба що в день народження, на Різдво або коли з ними траплялося нещастя. І вона ще, бачите, хоче вивчитися на кравчиню!

Але Паула і далі не зводить очей із кращого життя, де б вона його не побачила, чи у кіно, чи в особі пожильця, що приїхав на літо в село. От тільки це краще життя увесь час належить іншим, а не їй.

І вона увесь час канючить: може, вам потрібна стипендія… адже й на крамарку потрібно спочатку вчитися… і весільну сукню, чуєте, весільну сукню я пошию собі сама!!! І матері шитиму, і тітці, і бабусі, і всім-всім. Бо ж це така економія! І бачитиму довкола чисте товариство. А тоді й сама стану частиною цього чистого товариства, шитиму собі нові сукні й сподобаюся комусь гідному.

І всі навколо говоритимуть: яка чепурненька, і, можливо, я вийду заміж за теслю або за муляра, за бляхаря або за м'ясника, або й за ковбасника!