на та ще промовила: «Зате тепер я бачу, що в мене мало вийти, якби я все робила вірно. Це дуже смачно! Тепер я знаю, який має бути оригінал». «Мені теж сподобалося. Треба буде всяко тебе підтримувати в твоїй кулінарній справі. Мені подобається, коли в тебе горять очі. А горять вони саме тоді, коли ти зацікавлена», — відповів Ігор. А Тася доказала його речення: «А горять в мене очі, саме тоді, коли я щось пеку, або готую». «Вірно кажеш!» — закінчив він цю думку. Вони повставали та поїхали вже на вокзал. Приїхали в Ронду вже увечері. Та по дорозі їм попалася крамничка зі всяким посудом. «Щоб ти тут хотіла?» — запитав Ігор. Тася згадала, що її теперішній будиночок зовсім не затишний. Того нема, сього нема. Вона обрала чайний сервіз, красиву латунну джезву для кави та ще дві каструлі й, як родзинку на торті — круглу форму для тортів. «Без неї не піду!» — зробила коментар. Ігор подивився на все це, та придбав. Куди діватися, коли твоя жінка мліє від кухні. Ігорю довелося нести усі ці коробки, через Тасину травмовану руку. Він ніс та іноді зітхав. Чоловік та жінка знайшли Таксі, та поїхали в своє маленьке містечко. Приїхали, вже стемніло та кафе й крамнички були вже зачинені. «Приготуй нам щось нашвидкоруч!» — попрохав Ігор. Тоді Тася пішла на кухню та зробила яєчню з ковбасками. «Смачно!» — похвалив її чоловік. Вони поснідали та попрямували до спальні. Оскільки минула ніч у готелі Тасю налякала, то вона була вся якась напружена. Тому, що весь цей час Ігор не нагадував їй про секс, якось же жив без нього. Тася почала готовити в голові промову для Ігоря: «Я розумію, що коханки мають бути безпроблемними жінками, щоб радували, а не виймали мозок. Але же і ти мене зрозумій! Я така, сама для себе проблема, тим більше для тебе». В неї ще боліли поламані ребра, та рука майже не слухалася. Й вона міркувала казати йому про це, чи ні. Він вийшов із ванної кімнати, глянув на неї та зрозумів, що вона сидить у кріслі вся якась розгублена. «Чого ти?» — запитав він та подивися їй у вічі. Вона глянула на нього та опустила очі долу. Він все зрозумів. «Розкажи мені, розкажи. Що тебе так бентежить?» — намагався він якось встановити причину її такої поведінки. «Ігорю!» — звернулася вона до нього та почала підбирати слова. «Я знаю, що я для тебе зараз тягар та проблема. Але що я можу зробити?!» — почала вона свою промову. Ігор приблизно зрозумів про що може піти річ та перейшов у такий собі напад. Він вирішив взяти ініціативу до своїх рук та сам почав розмову. «Скажи мені, чого ти зараз боїшся? Бо я бачу, що ти боїшся», — запитав він. Тася відчула себе як на допиті. «Ігорю, я дійсно боюсь, але мені важко сформувати саме чого я боюсь. Можливо, що мені буде боляче. Ти важкий. А в мене поламані ребра», — якось мляво відповідала Таїсія. Ігор голосно засміявся та Тася ще більше зніяковіла. Він це побачив та промовив: «Вибач, будь ласка! Воно саме якось вирвалося». «А ще я боюся, що ти знову будеш змушувати мене допомагати робити ці твої компромати. І мене знов десь поб'ють. Багато-багато чого тепер боюся!» — голосно промовила Тася, можна сказати, навіть, пропищала. Їй на очі навернулися сльози. Він обняв її. Витер рукою краплі з очей. Почав її цілувати. Але нічого на це не відповів. Вони лягли у ліжко й він почав її ніжно торкатися, обнімав, цілував, казав різні приємні речі. Тася знов довірилася йому. А він був занадто ніжним тієї ночі. Вранці, коли у вікно ярко світило сонце, Тася прокинулася й побачила Ігоря поруч з ліжком. Він сидів та дивився на неї. «Зараз щось буде», — сказав він та вийшов. Повернувся та приніс їй чай, а собі каву з скибочками солодких грінок. «Це такий десерт, я встиг його замовити в кафе, що тут з нами поруч», — пояснив він їй. «Очманіти можна!» — промовила Тася — «Сам пан Бжезовський пригощає мене сніданком!». «І тобі доброго ранку, квіточка моя!» — промовив він посміхаючись. Десерт їй сподобався. Весь ранок Ігор був задоволений та про себе міркував: «Може ще справа й піде». «А знаєш, що? Давай ми поїдемо до моря, поки я тут із тобою», — зробив він таку пропозицію. «Приємна пропозиція!» — промовила дівчина. «Але зараз тільки початок літа. Не холодно нам там буде?» — запитала Тася в Ігоря. «Подивимось! Поїхали, коли це ти ще побачиш море Альборан!» — кликав він її. «Яке море? Альборан? Я про таке навіть не чула», — промовила Тася. «А воно є. Та ти маєш можливість його побачити, та навіть купатися. Тут поруч розташована Малага. Це місто-курорт», — підбивав він Тасю. «Добре! Але я їхала, про море не подумала. Та про купальник не подбала», — відповіла Тася. «Тася, купальник — то сама велика проблема. Так?» — посміхаючись відповів він. «Для дівчини, так!» — промовила Тася. Вони знов поїхали у Ронду по купальник. Обрали невеличку крамницю. Там Ігор дістав золоту кредитну картку та дав її дівчині. «Я тут міркував часом, вирішив, що в тому, що з тобою сталося винен і я. Давав би тобі гроші, Саня б нікого більше не приводив би та не зазіхав би на тебе. Тому я хочу подарувати тобі цю картку. Вона моя. Бо це мій рахунок. Але ти можеш розпоряджатися на свій розсуд», — сказав він та протягнув їй картку золотавого кольору. Тася подякувала та поцілувала його у щоку. Пішли обирати Тасі купальник. Тася спочатку обирала собі яскраві, то червоний, то жовтий. А потім вирішила, що не треба привертати до себе багато уваги та обрала чорний купальник, який був пошитий, немов така коротенька сукня. «Дивно, ти могла обрати собі щось веселіше?» — не погодився з її вибором Ігор. «А я хочу такий. Не хочу привертати ні до себе, ні до нас зайву увагу», — відповіла Тася. «Добре. Тоді я погоджуюсь! — відповів він й подумки дійсно схвалив її вибір. Потім, у Малазі, вона купить ще два купальника — зеленого та пісочного кольору, й Ігор буде з нею глузувати, мов вона вирішила злитися з навколишнім середовищем. А поки він схвалив її рішення й вони повернулися у Сетениль — де — лас — Бодегос.