— Так, мій пане, — обережно відповів Сідх, зрозумівши, що заперечувати вже пізно. — На мою думку, ми самі дали можливість Сандрі викрити себе. Мені здається, що після зачаття дитини її подальші нічні пригоди з Владиславом не мали ніякого сенсу. Їх слід було негайно припинити — і тоді б нічого цього не сталося.
Веліал відкинувся на спинку крісла і спрямував на Сідха пронизливий погляд. Колишній інквізитор приречено чекав, чим обернеться його зухвалість. Одне він знав точно — ні вибачення, ні благання не допоможуть, лише дужче розгнівають Господаря.
Цілу хвилину Веліал пильно дивився на свого слугу, нарешті промовив:
— Женес також вважає, що з дівчиною я схибив, але тримає свою думку при собі, не наважується навіть натякнути на це. А якби він запитав, я б пояснив йому, що ці, як ти висловився, нічні пригоди були покликані не лише зачати мого майбутнього слугу. Також вони потроху віддаляли Владислава від Інґи, хоч сам він цього не помічав. А в останню ніч перед Проривом Інґа мала прокинутись і застати свого чоловіка із Сандрою. Тієї ночі я збирався сам контролювати дівчину і влаштував би все так, щоб Інжин гнів звернувся б передовсім не на Сандру, а на Владислава. Це на якийсь час посварило б їх, а помиритися вони б уже не встигли. На жаль, у дійсності події розвивалися інакше, і пророчий сон їхнього супутника все зіпсував… Гм. Хоча й тоді ще можна було виправити ситуацію, якби Женес вчасно покликав мене. Проте він вирішив, що сам упорається.
Це вже було прямим і відвертим визнанням Женесової провини, що неабияк потішило Сідха. А ще він збагнув, що Веліал не просто так завів з ним розмову про Сандру, Владислава та Інґу. Вочевидь, його наступне завдання буде безпосереднім чином пов’язане з ними — а отже, він повертається у велику гру!…
Набравшись сміливості, Сідх промовив:
— Дозволь ще запитати, мій пане…
— Дозволяю.
— З твоїх слів я зрозумів, що сварка між Владиславом та Інґою була важливою частиною твого задуму…
— Надзвичайно важливою, — підтвердив Веліал. — Коли ти прибув до Шато-Бокеру, і я твоїми очима побачив, як швидко вони оклигали, то в мене виникла підозра, що навіть нового Прориву буде недостатньо для їх підкорення. Тому я і вніс доповнення до запропонованого тобою плану. Сандра мала бодай частково віддалити Владислава від Інґи, послабити їхній зв’язок. Це б дозволило підкорити їх, а потім — убити.
— Отже, ти не збирався робити їх своїми слугами?
— Владислава — в жодному разі, він чужий нам. З Інґою не так однозначно. Вона від народження належала мені, і хоча наші вороги намагалися змінити її призначення, своєї сили воно не втратило. Тож із нею ще можна попрацювати, шкода марнувати такий якісний і цінний матеріал. А от її чоловік для цього не годиться. Мало того — він украй небезпечний.
— Тоді я не розумію, мій пане, — після деяких вагань сказав Сідх. — Якщо ти не потребував Владислава і не надто прагнув повернути собі Інґу, то чому наказав Сандрі чимшвидше їхати на Аґріс і там убити їх обох, поки вони були непритомні? Та й у дорозі ми мали безліч нагод це зробити.
Веліал заперечно похитав головою:
— Помиляєшся. Сандра не змогла б їх убити. І ти не зміг би. Заподіяти їм смерть можна лише двома шляхами — або роз’єднавши їх, розірвавши їхній зв’язок, або підкоривши Нижньому Світові. Під час Прориву на Аґрісі я виявив, що вони вдвох мають дивовижну силу. Саме вдвох — ця сила належить їм обом, а не кожному з них окремо. І якраз вона не дозволяє вбити їх.
— Вселенський Дух? — з тремтінням у голосі мовив Сідх. Його пойняв жах на одну думку про те, що він міг тісно спілкуватися з носіями Духу.
— У тім-то й річ, що ні. Ця їхня сила не походить з Космосу, вона є надбанням світу земного. Досі я нічого схожого не зустрічав. Інші Господарі також.
— А я не помічав у них ніякої особливої сили. Певна річ, крім тієї, що має бути у вищих маґів.
— Ти й не міг помітити, бо не був присутній при Прориві. Їхня особлива сила виявляє себе лише в разі необхідності, а коли в ній немає потреби, зникає без сліду, ніби її ніколи не було. Одна з визначних властивостей цієї сили полягає в абсолютній неаґресивності, її дія спрямована винятково на Інґу та Владислава, а точніше, Інґа може застосувати цю силу лише до свого чоловіка, а він — лише до неї. Під час Прориву Владислав гинув три рази, але Інґа, вдавшись до їхньої спільної сили, повертала його до життя. Сама ж вона отримала дев’ять смертельних ударів, проте Владислав щоразу рятував її від загибелі. А вбити їх одномоментно не вдавалося — з тієї простої причини, що одномоментності в природі не існує. Хоч який короткий був часовий проміжок між двома смертями, його вистачало, щоб Владислав та Інґа встигли допомогти одне одному. Це відбувалося суто рефлекторно і так блискавично, що вони самі, схоже, нічого не помічали.