— Коли ми вирушаємо?
На її обличчі з’явився зляканий вираз і вона запитала, куди я збираюсь іти?
— До в’язниці родини Ронггонг, — сказав я.
Вона засміялась і сказала:
— О Небо, ти злякався? Хіба ж я можу таке вчинити? У жодному разі! Мені тільки потрібно отримати від тебе зерно. Поглянь, через мою недолугість люди зазнали голоду. Ти повинен позичити мені зерно. Мені потрібно тільки це, а ти мене уникаєш.
Сонце вже піднялося високо й напікало шатро, тож у ньому зробилось парко. Мені було важко дихати, але я бачив, що тусиня почувається ще гірше, ніж я. Я сказав, що туси Лха Шопа, щойно тільки приїхав, вже сказав, що хоче отримати зерно. Вона ж, коли приїхала, нічого про це не сказала.
— Ти ж про це нічого не сказала, — зауважив я. — Я тільки побачив, що ти привезла красиву дівчину.
— Однак туси Лха Шопа не отримав того, що хотів, — перервала вона мене.
— Ми з ним посварилися. Він сказав, що він — мій дядько по матері, а я сказав, що я — його дядько по батькові. Тож ми й посварилися.
Ці слова її розсмішили:
— Так-так! Він може добре пам'ятати дуже давні родинні зв’язки.
— У нього немає грошей. Батько казав, що зерно родини Мерці цього року повинно коштувати щонайменше вдесятеро більше проти звичайної ціни.
— Удесятеро?! — розкричалася тусиня. — Кажу тобі, я тільки позичу зерна, тільки позичу, в мене жодного срібняка немає! Чуєш? Жодного срібняка!
Я посміхнувся й сказав:
— Тут дуже парко, я хочу вийти.
Вона вимушена була підвестися й ходити зі мною туди-сюди між шатрами. Я ж уявляв, що вона — наближена до мене рабиня. Зрештою, їй урвався терпець, і вона сказала:
— Я ще ніколи не ходила так туди-сюди за бовдуром. Я стомилась і зупиняюсь.
У цей час ми саме підійшли до гарячого джерела. Я зняв одяг і зайшов у воду, а потім вільно ліг у воді. Тусиня вдала, що ніколи не бачила голих чоловіків, тож повернулася до мене спиною. Я сказав до її спини:
— Скільки срібла ти привезла?
— Ти в такому вигляді будеш говорити зі мною про серйозні справи?
— Батько дозволив мені продавати зерно тільки за вдесятеро більшу ціну. Він знає, що ви посадили тільки опій, тож наказав збудувати комори для зерна прямо у вас на порозі. Він ще сказав, що інакше ви з'їсте все зерно по дорозі, не доїжджаючи додому.
Тусиня повернулася до мене і я побачив на її обличчі дуже розчарований вираз. Вона наказала своїм підлеглим відступити і тоді вже із слізьми в голосі сказала:
— Я приїхала позичити зерна, в мене немає так багато срібла, справді немає. Чому ти змушуєш мене? Усі знають, що в нас, у родині Ронггонг, є тільки жінки, тому ще ніхто не відмовляв нам у наших проханнях. Чому ж ти відмовляєш? Відмовляєш бідній жінці?
— У цьому світі ще не було людини, яка б ображала бовдура, а жінці хіба дозволяється на свій розсуд так робити?
— Я вже постаріла, стала старою бабою.
Тусиня покликала двох охоронниць і спитала в мене, чи вони достатньо гарні. Я кивнув головою. Тоді вона наказала дівчатам спустатись до мене в воду. Я похитав головою.
— О Небо! — сказала вона. — Чого тобі ще потрібно? У мене ж більше нічого немає!
— Є, — сказав я, дурнувато посміхаючись, — у тебе ще є донька, чи не так?
— Однак ти ж — бовдур! — із ненавистю вигукнула вона.
Я більше нічого не сказав, тільки глибоко вдихнув повітря і занурився з головою в воду. Це в мене з дитинства була така гра, і я щоліта ходив до річки, щоб так розважитись, тож поступово навчився триматися під водою, не дихаючи, тривалий час. Я пірнув аж на дно і пробув під водою чимало часу, потім виринув на поверхню. Тусиня вдала, що нічого не бачила. Тоді я далі продовжив вправлятись у грі, яка мені вдавалась — пірнав під воду і знову виринав на поверхню. При цьому я форкав, мов стомлений кінь. Вода в джерелі була м'якою і піддатливою. Хлюпаючись у ній, людина здіймала цівки потужного запаху сірки, і він неприємно бив у ніс людям на березі. Я так загрався в воді, що навіть забув про справу, яку ми щойно обговорювали з тусинею. Жінка, зрештою, всього лише жінка, а ця вода — набагато краще за жінку. Якби тут був літописець, я б наказав йому записати це відчуття. Якщо я його не забуду, коли повернуся, то обов’язково накажу літописцю зробити додатковий запис: такого-то року, числа, місяця другий панич у певному місці пережив певне відчуття тощо. Я був переконаний, що без’язикий хлопчина зможе надати моєму відчуттю ще глибшого значення. Однак, можливо, що він подивиться на мене своїм гострим поглядом, який ставав усе гострішим після того, як він утратив язик, і з іронічною посмішкою скаже до мене: «А яке це все має значення?» Проте я наполягатиму, щоб він записав його. Так я собі міркував, пірнаючи й зринаючи в джерелі. Вода з кожним разом затікала в вуха і створювала враження, що в них гуркоче грім.