— Так багато кукурудзи, що й замок скоро розірве, — сказав старший брат.
Він чомусь дедалі більше полюбляв говорити в такому тоні. Раніше ми думали, це тому, що дівчатам подобається такий байдужий тон.
— Можливо, у вас, братів, є якісь свіжі ідеї в голові? — спитав батько.
Старший брат гмикнув.
Туси сказав мені:
— Ти не повинен думати, що ти — дурний, чи слухати інших, коли вони кажуть, що ти — дурний, і тому нічого не казати.
Тоді я висловив думку, яка всіх вразила, однак була найпростішою: звільнити народ від податку цього року. Коли ці слова злетіли з моїх вуст, я побачив, що в очах літописця спалахнув вогник, а мати дуже стривожено подивилася на мене. Батько ж довго мовчав, тож моє серце ледь не вискочило з грудей.
— Ти не хочеш, щоб Мерці стали ще потужнішими? — спитав мене батько, граючи кораловим перснем на руці.
— Для туси цього вже достатньо, — відповів я. — Туси — це туси, він не зможе стати володарем усієї держави.
Літописець тоді записав ці мої слова, тож я знав, що не помилився. Родина Мерці зробилась потужною завдяки кільком збройним нападам на інших туси. Якщо так триватиме й далі, то одного дня тут залишиться тільки один туси. Однак коли це побачить Лхаса і побачить Нанкін, то, напевне ж, ніхто там не зрадіє такому результату. Тому це вже край потужності родини Мерці — коли інші туси нас ненавидять, однак нічого не можуть нам вдіяти. У нашій родині тільки старший брат постійно бажав ініціювати війни. Адже тільки на війні він міг проявити себе гідним нащадком роду Мерці. Однак він повинен був розуміти, що жоден туси в історії не може зайняти своє остаточне місце лише війною. Хоча кожен туси успадковує звання володаря, однак жоден не вважає себе насправді володарем цілої країни. У цих долинах під сніжними горами не можна бути занадто слабким, інакше сусіди по черзі почнуть відкушувати від тебе по шматочку і, зрештою, від тебе залишиться лише кістяк. У нас є прислів’я, в якому говориться, що в такому випадку ти не зможеш навіть води напитися, оскільки губів своїх не знайдеш. Однак мій брат, здається, ніколи про це не думав. Він казав:
— Давайте проковтнемо усіх цих туси, поки вони не набрали сили.
— Проковтнути-то легко, — відповідав йому батько, — але якщо потім не зможеш випорожнитись, тоді кінець тобі буде.
Звичайно ж, раніше вже були туси, які хотіли проковтнути сусідів, однак завжди імператор китайців надсилав свої війська й приборкував їх, тож, зрештою, вони навіть втрачали свій колишній статус туси на наділених землях. Через те, що шляхів, які вели в китайські землі, було небагато, завжди були туси, які забували, звідки вони отримали свій статус. Забували зопалу. На китайських землях, де раніше був імператор, а тепер — президент, вироблялись не тільки улюблені нами чай, порцеляна й шовк. Старший брат їздив до китайських земель, однак він, схоже, навіть не знав, що ми — то окрема зона оборони, підпорядкована одному командирові корпусу, і не міг запам'ятати, звідки походить зброя, що зробила нас могутньою.
Добре хоч, що батько достатньо розумівся на тому, що відбувається у світі, в якому він став на ноги.
Найважче йому було зрозуміти двох синів. Його розумний син полюбляв війну, жінок і мав потужний інтерес до влади, однак у важливих справах виявляв недостатньо розсудливості. А його недоумкуватий син, якого він зачав п'яним, іноді виявляв себе розумнішим за всіх. І от коли інші туси ще не мали турбот із нащадками, його обличчя вже затьмарювали хмари неспокою. Люди кажуть, що бути туси — добре, однак, я думаю, вони просто не знають усіх прикрощів туси. На мою думку, краще бути не туси, а членом родини туси.