— Ти ж знаєш, що люди в селах рано прокидаються.
— Слухай, ти їсти хочеш чи ні? — розсердився Олекса.
— Хочу.
— Ну то не мороч голову, пішли. Якщо що, відіб’ємось.
Олекса рішуче відчинив двері.
Вони зайшли всередину та зупинилися у дверях, роззираючись. Відвідувачів було небагато. Кілька чоловіків пили пиво, дві жінки — каву. Люди обернулися на незнайомців. Хвилину вони з цікавістю їх розглядали, потім повернулися до своїх справ. Соломія та Олекса сіли за вільний столик біля вікна. За барною стойкою стояв бармен. До нього підійшла офіціантка — дуже гарна висока ставна дівчина з темним волоссям. Вона щось сказала хлопцю і глянула на Соломію та Олексу. Потім взяла блокнот і підійшла до них. Офіціантка подивилася на хлопця звабливим поглядом.
— Що будете замовляти?
— А що ви порекомендуєте? — мило посміхнувся Олекса.
— Зранку я рекомендую каву. Бажано у ліжко, — сказала офіціантка і підморгнула хлопцю.
— А як щодо гарніру? — запитав Олекса.
— Меню перед вами, — відповіла дівчина, спокусливо посміхнувшись.
Вона трохи нахилилась уперед, щоб покласти книгу з меню перед ним на столик.
Її пишні груди, обтягнуті вузькою коричневою сукнею з глибоким декольте, опинилися якраз навпроти Олексових очей. Він посміхнувся дівчині. Не зводячи очей з її манливого декольте, хлопець узяв меню та почав його гортати, не опускаючи погляду. Соломія відчула, що в ній зсередини підіймається якась гаряча хвиля, що заливала її всю, з голови до кінчиків пальців ніг. Ця хвиля почала виплескуватись назовні, і Олекса, зиркнувши на неї, зрозумів, що ще мить, і він перетвориться на попіл під її виразним палаючим поглядом.
— Дві кави та тістечка, будь ласка, — сказав він.
Офіціантка, продовжуючи звабливо посміхатися Олексі, повільно розвернулася і рушила до бармена. Вона гарно похитувала округлими стегнами, її довгі ноги у короткій сукні привертали до себе увагу. Двоє чоловіків, що пили пиво, замовкли і облизували її голодними поглядами. Офіціантка обернулася і посміхнулася Олексі. Він спостерігав, як вона підійшла до бармена і передала їхнє замовлення на каву, потім попрямувала до вітрини по тістечка. Соломія відчула, що ще мить, і вона розірве цього нахабного бабія на шматки. Вона вже себе майже не контролювала. Олекса подивився на Соломію.
— Що? — запитав він із невинним поглядом.
— Нічого.
Олекса посміхнувся.
— Невже ти ревнуєш?
— Чого б це.
— Та й дійсно, чого б це?
Олекса продовжував дивитися на Соломію. Вона відвернулася до вікна, роблячи вигляд, що роздивляється пейзаж. І дійсно, що це вона, геть здуріла, чи що? Хто він їй такий, що вона нервує від того, що хлопець витріщається на чужі груди та ноги? Може дивитися, куди і скільки хоче, що їй до того? Вона тихцем глянула на Олексу. Міцні м’язи випирали з-під рукавів футболки, сильна шия та гарні руки привертали увагу. Високий, симпатичний. Хай робить, що хоче, що їй до того!
Офіціантка повернулася з тацею та поставила перед ними каву та тістечка.
— Дякую! — сказав Олекса, посміхаючись.
— Смачного!
— Ми тут трохи заблукали. Шукаємо озеро. Не підкажете, далеко ще до нього?
— Не дуже. Але вам самим не знайти, потрібно знати шлях.
— Може, ви знаєте когось, хто може нам допомогти?
— Зверніться до лісника. Він проведе.
— Дякую!
Офіціантка повільно нагнулася до його вуха, і її гаряче дихання обпекло хлопця жаром.
— Якщо вам потрібно буде заночувати, я знаю гарне місце.
— Я пам’ятатиму, — відповів хлопець і підморгнув їй.
Офіціантка повільно розвернулася і покрокувала до бармена. Вона поралася біля вітрини, раз у раз позираючи на Олексу. Хлопець повільно пив каву, їв тістечко та, посміхаючись, не відривав від неї погляду. Соломія швидко висьорбала каву, зірвалася з місця та вискочила на вулицю. Вона сновигала туди-сюди по подвір’ю, клянучи і Олексу, і свою дурну вдачу, і ту стерву, що несподівано трапилася у цьому Богом забутому селі. Коли нарешті Олекса вийшов із кав’ярні, Соломія зупинилася і подивилася на хлопця, неначе дика кішка, готова до стрибка.
— Ти таки дійсно ревнуєш! — сказав він. — Я не можу в це повірити! Невже це нарешті трапилось!
— Нікого я не ревную! Ще не вистачало! Просто вона якась підозріла. Думаєш, мало тут усілякої нечисті вештається?
— Та дійсно, немало. Ми, наприклад.
— Вічно у тебе дурні жарти.
— То що, ходімо до лісника, чи ще поревнуєш?
Соломія зірвалася з місця і помчала по селу у тому напрямку, звідки вони прийшли. Олекса не зрушив з місця.