— Агов, нам в інший бік! — закричав він.
Хлопець покрокував у протилежному напрямку. Соломія різко розвернулася, пронеслася повз нього і полетіла попереду. Олекса посміхнувся та пішов услід за дівчиною.
День видався хмарний, але теплий. Соломія та Олекса йшли по лісу. Стежки вже давно не було видно. Дерева росли все густіше та густіше, світло майже не потрапляло на землю та рослини. Просуватися ставало дедалі важче.
— Слухай, ми вже другу годину так блукаємо, а немає ні стежки, ні лісника.
— То що ти пропонуєш?
— Не знаю. А ти?
— Теж жодної ідеї, що робити.
— І ліс такий густий. Не думаю, що в такому місці може бути хата лісника.
— Якби когось зустріти, щоб спитати. Треба було у селі провідника найняти.
— І чого ж ти не найняв?
— А ти не пам’ятаєш, як ти неслася, неначе дика кішка по степу, ледве наздогнав уже у лісі.
— Ну зрозуміло, це я в усьому винна, хто ж іще.
— Давай не будемо сперечатися. Краще подумаємо, що нам робити.
— І що ти пропонуєш?
— Щодо повернутися до села і пошукати провідника — не думаю, що знайдемо дорогу назад. Іти вперед невідомо куди — теж не варіант.
— І що далі?
— І все. Так і будемо блукати, поки нас Гордій не знайде. Є ще варіант, що це будуть вовкулака з упирем, — посміхнувся Олекса.
— Як ти можеш жартувати у такий момент!
— Слухай, а ти тільки кішкою можеш обертатися?
— Так. А ти?
— Соколом.
— То обернись, може, щось зверху побачиш.
— Ні, я тебе саму тут не залишу.
— Я зможу дати собі раду.
— Я сказав ні. Цей варіант не підходить. Будемо шукати інший.
Соломія зиркнула на Олексу. Від його слів вона раптом відчула якесь гостре тепло, що пройняло її тіло, але воно було приємним. Раптом вдалині почулися удари сокирою, наче хтось рубав дрова.
— Чуєш? — запитала Соломія.
— Так.
— Нам пощастило?
— Зараз дізнаємось. Дуже дивний цей ліс. Але спробувати треба. Ходімо.
Олекса та Соломія рушили на звук. Скоро вони вийшли на невеличку галявину. На ній валялося повалене дерево, біля якого стояв хлопець. Він рубав гілки. Почувши шурхіт трави, хлопець підняв голову і побачив Олексу та Соломію. Вони зупинилися та пильно подивилися на хлопця, а він — на них. Погляд у хлопця був неприємний та холодний.
— Доброго дня! — привітався Олекса.
— Доброго! — відповів хлопець.
— Ми тут трохи заблукали, — сказала Соломія. — А не підкажете, як знайти лісника?
— А навіщо він вам?
— У справі до нього, — відповів Олекса.
— То що, допоможете? — запитала Соломія, уважно вдивляючись у холодні очі хлопця.
— Важлива справа? — запитав він.
— Так, певним чином, — відповів Олекса.
— Ну добре, покажу. Ідіть за мною.
Хлопець розвернувся та покрокував з галявини у хащі. Соломія та Олекса рушили услід. Деякий час вони йшли мовчки, тримаючись позаду хлопця.
— Як ти думаєш, ми не робимо дурницю? — прошепотіла Соломія.
— Або пан, або пропав. Та будь напоготові.
— Добре.
— Гей, хлопче, а чи ще далеко?
— Ні, не дуже. Вже близько.
— Щось мені це не подобається, — стиха промовила Соломія. — Чи це не блуд раптом? Щось ми наче по колу ходимо.
— Блуде, а ну, покажися! — закричав Олекса.
Хлопець несподівано обернувся, голосно засміявся і раптом розсипався на тисячу яскравих вогників. Соломія та Олекса зупинилися. Зненацька налетів сильний вітер, гілки почали рипіти, дерева стали гнутися до землі.
— Так і знала, що це він! — закричала Соломія, намагаючись встояти на траві. — І що нам тепер робити?
— Бігти!
Він схопив Соломію за руку і помчав крізь хащі. За ними з великою швидкістю летів пиловий вир. Вони неслися, мов навіжені, ледве встигаючи тікати, щоб їх не закрутило усередину. Дерева почали рідішати, і попереду між стовбурами замаячила галявина. Соломія та Олекса, геть знесилені та втомлені, вибігли на неї. Раптом вітер вщух, як і не було. Вони побачили дерев’яний будиночок. Хлопець та дівчина, уважно та підозріло оглядаючись, повільно рушили до нього. Вони дісталися дверей, обережно зайшли усередину та почали роздивлятися навколо. На стінах хати висіли трави, у кутку — ікона. Раптом Олекса та Соломія різко обернулися. Перед ними стояв високий кремезний чоловік років п’ятидесяти. Чоловік уважно дивився в очі хлопцю та дівчині.
— Вітаю! — сказав лісник.
— Доброго дня! — відповів Олекса.
— І вам доброго! З чим прибули?
— Та ось озеро шукаємо, — сказав хлопець — Кажуть, ви знаєте дорогу.