— Так, знаю. Та не кожному покажу.
— Нам дуже потрібно, — попросила Соломія. — Для доброї справи.
Лісник так само уважно дивився в очі Соломії та Олексі, неначе хотів дізнатися їхні думки та потаємні бажання. Їм обом стало не по собі. Вони відчули, що він не просто лісник. Така ж сама сила, що була в них та Гордієві, струменіла з його очей та огортала їх якимось густим серпанком.
— Ну якщо для доброї, то ходімо, — нарешті промовив лісник.
Він різко розвернувся і покрокував до дверей. Соломія та Олекса рушили за ним. Лісник упевнено йшов лісом, в якому зовсім не було стежок.
— Ви знахар? — запитала Соломія.
— Так. А ти відьма. І характерник. Навіщо вам озеро?
— Ви впевнені, що хочете знати?
— Я впевнений, що хочу попередити. Те, що ви бачите, не завжди є тим, що ви бачите. Пам’ятайте про це.
Раптом Соломія та Олекса почули збоку шурхіт, вони оглянулися і побачили, як заєць стрибнув у кущі. Хлопець та дівчина повернули голови, але лісника вже не було поряд. Вони помітили, що попереду вдалині серед лісу виблискує вода, хоча небо було затягнуте хмарами і сонця не було видно. Соломія та Олекса рушили у тому напрямку і невдовзі побачили озеро. Вони зупинилися у тому місці, де закінчувався ліс і починався берег. Постоявши мовчки декілька хвилин, вони повільно пішли по берегу до озера. На самому краю обличчям до води стояла дівчина. Вона обернулася до них. Олекса та Соломія підійшли ближче.
— Що вам потрібно? — запитала дівчина.
— Як називається це озеро? — поцікавилася Соломія.
Дівчина знову повернулася до озера обличчям і ступила у воду. Потім обернулася і поглянула на Соломію та Олексу.
— Хто ти? — запитав Олекса.
— Правда, воно гарне? — сказала дівчина. — Так блищить!
Вона зайшла у воду по пояс і попливла. Раптом дівчина почала тонути. Вона захлиналася, то випливаючи, то опускаючись під воду.
— Рятуйте! Допоможіть! — кричала вона.
Олекса і Соломія схвильовано дивилися на дівчину.
— Думаєш, треба її врятувати? — запитав Олекса.
— А раптом це пастка?
— Якась вона дивна, ця дівчина. Ти не відчула?
— Відчула. Ну потерчата теж не люди, може, і ця потребує допомоги. Спробуємо?
— Добре, давай.
Соломія та Олекса поглянули один на одного, потім взялися за руки та ступили на воду. Вони повільно та обережно йшли по озеру, як ходять характерники та відьми. Відійшовши вже досить далеко від берега, вони раптом відчули, що під ногами вже немає твердої поверхні, а навколо — вода. Вона була каламутна та якась густа, немов олія. Соломія спробувала виборсатись наверх, але щось не пускало її. Вона напружила всі свої м’язи і врешті решт виринула. Дівчина побачила над водою голову Олекси, що намагався втриматися на поверхні.
— Мене щось тягне донизу! — закричала Соломія, захлинаючись.
— Мене теж!
Олекса, який ще у шістнадцять років перепливав Дністер у найширшому його місці, відчув, що цього разу стихія не хоче його відпускати. Він бачив, як Соломія борсається у воді, намагаючись дістатися поверхні. Хлопець спробував доплисти до дівчини, але марно. Господи, не дай їй померти! Врятуй і захисти! Тільки не вона!
Соломія швидко тонула. Вона вже задихалась, в легенях більше не було повітря, і врешті решт вона здалася. Дівчина перестала пручатись і почала опускатися на дно. Її очі були відкриті, але вона ще не ковтнула достатньо води, щоб навічно залишитися у цій темній та страшній глибині. Раптом через товщу води вона побачила якесь світло внизу. Соломія розгледіла великий старовинний замок, який світився блакитно-зеленим полум’ям. Соломія зібрала усі свої сили і подумки крикнула так, що вода навколо почала вібрувати та зненацька з’явилися якісь дивні підводні хвилі.
— Берегине, допоможи!
Раптом із дна на поверхню води почало підійматися сяйво, і Соломію та Олексу перестало затягувати вглиб. Якась невідома сила виштовхнула їх на поверхню, і вони попливли до берега. Діставшись піска, вони втомлено перевернулися горілиць та деякий час мовчки лежали, відсапуючись. Раптом вони побачили те саме блакитно-зелене сяйво. Соломія та Олекса підвелися на ліктях. У центрі озера над поверхнею води повільно здіймалася гарна ставна дівчина. Світло оповивало її. Соломія та Олекса, важко дихаючи, зачаровано дивилися на неї. Дівчина наблизилась до берега, неквапно йдучи по поверхні озера.
— Дякую тобі, берегине! — промовила Соломія.
— Що привело вас сюди?
— Ми шукаємо Несамовите озеро.
— Ви скоро його знайдете. Ідіть на схід від Північної зірки. Там ви віднайдете відповіді на всі свої запитання.