Дуже скоро двері прочинилися. Крізь щілину на мене дивився Криж. У ніздрі відразу ж ударив сморід горілки та тютюнового диму. Щоправда, від недешевих цигарок. «Поганенький ланцюжок, — подумалося тоді. — З таким можна вибити двері одним ударом ноги».
— Хто ви й чого вам треба? — грізно поцікавився Криж. Утім, його запитання не відповідало виразу обличчя. По його очах я чітко зрозумів, що на своє запитання відповідь він знає. Чолов’яга був напідпитку.
— Мене звати Назар, я від Заречнюка.
— Що? Не зрозумів. Заречнюк уже врізав дуба. Ти хто?
— Його давній знайомий. Ми з ним працювали разом в одній справі.
— Що за справа? — усе ще з підозрами розпитував він.
— Ви хочете, щоб я говорив про це тут? — Я озирнувся.
Криж зіщулив очі, трохи подумав та зняв із дверей ланцюжок. Я увійшов. За спиною зачинилися двері. У моїй голові запаморочилося. Я швидко озирнувся: Криж стояв за моєю спиною, і мені це було неприємно. Кивком голови чоловік указав мені йти на кухню. На маленькому обідньому столі стояла чвертка. Поряд — брудне блюдце із солоними огірками.
— Будеш? — запропонував він.
— У мене язва, я не п’ю, — довелося збрехати. Удома у ворога не їдять.
— Ну, як знаєш. — Він налив собі грамів сто. — Як ти на мене вийшов і чому я тебе ніколи раніше не бачив і не чув?
— Чому ти мене ніколи не бачив і не чув, я не знаю. А проте вважаю це добрим знаком. Виходить, у мене непогана конспірація. — Я посміхнувся.
Сів напроти нього за стіл. Озирнувся: складалося враження, що Криж тут лише ночував, надто вже сильний гармидер. Я продовжив свою історію:
— А сказав мені про тебе отой придурок Женька, брат Тьоми. — Я знову посміхнувся.
— А, отой ідіот? Хай йому. Я ще з першого погляду на нього знав, що йому не можна вірити. Не здивуюся, якщо то він прибив свого брата за якусь копійку, аби дістати наркотиків. — Він гмикнув, потім усе ще з підозрою запитав у мене: — Ну, а що тобі все ж від мене треба?
— Я збираю собі команду, хочу зайнятися однією серйозною справою. Потрібен народ.
— А звідки ти знаєш, що я надійний? І звідки я знаю, що ти надійний?
Криж підсунувся до мене ближче. Останні слова він прошипів, неначе змія. У мене пересохло в роті. Він належав до тих людей, спілкуючись із якими, відразу розумієш, що жартувати не варто. Від його пронизливого погляду стало лячно. Здавалося, він бачить мене наскрізь.
— Заречнюка я знав досить добре й упевнений: він би не працював з абиким. А в тому, чи я надійний, ти зможеш пересвідчитись уже безпосередньо під час роботи. На знак дружби та початку спільної діяльності дарую тобі сувенірчик. Зазирни, тобі сподобається. — Я поставив перед ним подарунок.
Криж розсміявся.
— Ти ж не вважаєш мене таким дурнем? Я кілька разів бачив тебе з мусором. Що ти на це скажеш? Га, Назаре?
Криж розглядав мене занадто прискіпливо. Лише зараз я помітив, що одна його рука постійно перебувала під столом. Я ковтнув слину.
— Я ж сказав: заводжу потрібні знайомства, — промовив я й змусив себе посміхнутися.
— Що там у тебе за справи були із Заречнюком? — Здається, він не звернув особливої уваги на мої останні слова.
— Шантажували одного типа.
— Кого?
— Гм, цього вже я тобі не скажу.
Криж замислився. Стало зрозуміло, що він був у курсі цієї справи. Можливо, і знав, кого шантажував Заречнюк. Я вирішив неодмінно це дізнатися. Це виявилося надзвичайно легко.
— Невже того мусора, з яким ти постійно тиняєшся в нашому районі? До речі, він же й веде розслідування стосовно справи про вбивство нашого спільного друга, чи не так?
— Я бачу, ти знаєш набагато більше, ніж показуєш. — Я теж нахилився ближче до нього, дещо стишивши голос. — Ти ж відразу знав, хто я, коли я прийшов, чи не так? Я давно помітив, що ти за мною стежиш.
— Що? Я за тобою стежу? Мені що, робити немає чого, по-твоєму? — Криж грав свою роль досить непогано, але я йому не повірив.
— Не відмахуйся, мене ти не обдуриш. — Я ще більше нахилився до нього.
Він сидів навпроти, я відчув, як його дихання пришвидшилося: чоловік захвилювався. Несподівано для себе всім своїм єством я відчув небезпеку, яка йшла від нього. Його права рука, що до цього часу постійно була захована, нервово заворушилася.
Момент видався мені надзвичайно напруженим. Минула якась мить, ми мовчки дивились один на одного. Моя правиця останні хвилини дві теж перебувала під столом, у кишені, тримаючи напоготові ножа. Здалося, Криж помітив це лишень кілька секунд тому. Чоловік напружився ще більше…