Я кивнув головою. Скидалося на те, що Малашко говорив правду. Але ж він і досі не відповідав на мій погляд.
— Я нікому про це не розповім, — пообіцяв я.
— Буду вам дуже вдячний. — Слідчий вийняв із кишені сонцезахисні окуляри. — Зараз я поїду у відділок. Коли з’являться якісь новини, ми вам повідомимо. Зараз ви в безпеці. Якщо Стас думає, що вас убив, а він — я в тому переконаний — так і вважає (інакше б не залишав вас там просто так), то ваш товариш нікуди від нас не подінеться. Я впевнений, що спіймати його не буде проблемою… Хай там як, за півтора-два тижні вас звідси випишуть. Я дуже прошу, Назаре, не ходіть безлюдними місцями. Це надто небезпечно. Навіть тоді, коли за вами не полює ніякий псих.
Ми попрощалися, і Малашко пішов. До палати увійшла Ліза. Ще за дві години Ярик подзвонив їй на мобільний і повідомив, що Стаса впіймали. На допиті мій колишній друг у всьому зізнався… Помсту задумав уже давно. Виявляється, він ненавидів мене ще до того, як я нібито підставив його з роботою. Чому ж я його підставляв? Просто мій проект тоді виявився кращим…
Спочатку він не хотів мене вбивати. Лише думав якимось чином помститися. А потім… потім, як він сказав, на нього щось найшло… І він вирішив, що найкращою помстою для мене буде смерть. Він дізнався, що мене намагаються вбити. Стас був певен, що всі подумають на Крижа. І він таки не помилився: якби я помер, мою смерть приписали б саме Крижеві. Але він помилився, коли думав, що зі мною покінчено…
Днів за десять по тому я вийшов із лікарні. Ні Крижа, ні його спільниці на той момент іще не знайшли. За короткий проміжок часу сталося три вбивства: Заречнюка, його дівчини та Климовича. Справа була темною. Утім, тепер слідство було переконане в тому, що Криж та його помічниця дійсно є божевільними.
Мотив убивства, на думку поліції, — щось неподілене між Крижем та Заречнюком. Це або щось із їхніх темних справ, або ж ревнощі. Адже, як вдалося з’ясувати за допомогою нових свідків, дівчина Заречнюка була коханкою Крижа. Про це мав би знати й Климович. У тому, власне, не залишалося сумнівів.
На думку Лізи, Криж після вбивства Заречнюка вирішив убити й Альону. Відтак з’явився потяг до нового злочину. Жорстокість, з якою він був скоєний, доводить Лізину версію. Цілком можливо, що Криж не при здоровому глузді. Перше вбивство потягнуло за собою друге. Друге потягнуло третє, яке виявилося ще жорстокішим. Ліза вважає, що наступне має бути жахливішим від попереднього. Хоча куди вже страшніше?..
Ще однією проблемою, яка неабияк лякала Лізу, було зникнення Каті. Телефон її був вимкнений. Це зводило нас усіх із розуму. Уже кілька днів ми не мали від неї жодних новин. Батьки постійно дзвонили й запитували, чи вона не знайшлася. Але ми не мали змоги їх хоч чимось утішити. Її фото неодноразово показували в програмі розшуку. Марно. Жодної звістки…
Сьогодні ж з’явилася ще одна новина, яка просто не могла нас не спантеличити. Поліція спіймала чоловіка, який уже певний час співпрацював із Крижем. Він прийшов до нього додому, очевидно, не знаючи, що той уже досить давно переховується в іншому місці. Приніс йому кілька крадених речей. За його свідченнями, окрім Альони, з іншими жінками Криж не спілкувався. У тому чоловік був на сто відсотків упевнений. Але ж у Крижа мала бути спільниця…
Так я простував до Лізи, укотре обмірковуючи те, що відбувалося. Часом здавалося, що все те просто страшний сон, який невдовзі обов’язково має скінчитися. Проте не закінчувався. Він надзвичайно затягувався, і не видно було кінця.
Відтак пригадалися слова коханої. Досить цікаві. Про те, що ми не можемо знати самих себе. Ми ніколи не знаємо, що станеться наступної миті і, відповідно, аж ніяк не можемо передбачити, як відреагуємо на те, що відбувається.
Та найбільше мене вразила ще одна її думка. Ліза говорила про психічні розлади, за яких хворий сам не знає, що коїть. Людина забуває про свої певні розмови та події з життя. Таким чином, за її твердженням, убивства міг скоювати будь-хто, при цьому навіть не знаючи, що він це робить. Навіть вона сама могла когось убивати й не підозрювати про це. Це могли бути й Катя, і Малашко, і Ярик. Ми ж бо не знаємо себе, не можемо відати, на що здатні. Не можемо знати, коли наша психіка зіграє з нами злий жарт. Виникало запитання: «Можливо, Криж і його спільниця й самі не знали, що вони коять?» Але чому ж тоді тікали? Злякалися того, що їх переслідує поліція? Але ж у Крижа знайдене знаряддя вбивства Заречнюка… Я відігнав від себе думку про те, що вони не усвідомлюють того, що роблять. Те саме я сказав і своїй дівчині.