— А ви чому з нею не спілкуєтеся? Ви ж наче з молодого покоління? — Я всміхнувся.
— Узагалі Ілона як людина, на мій погляд, непогана. Принаймні наскільки я зрозуміла з тих небагатьох випадків, коли нам довелося спілкуватися. Проте мій чоловік забороняє мені товаришувати з нею. І тут я нічого не можу вдіяти. — Вона повела плечима.
— Зрозуміло, — дещо розчаровано протягнув я: то була працівниця, з якою поліція так і не поспілкувалася, і я мав велику надію, що ми зможемо дізнатися щось нове. Раптом дівчина промовила:
— Слухайте, я дещо згадала! — Вона подивилася на нас з ентузіазмом. — Можливо, це виявиться корисним для вас.
Ми зацікавлено поглянули на неї. Яна продовжила:
— Він говорив із кимсь по телефону й сказав якусь назву… зараз згадаю… така цікава назва… А, здається, «Оказія». Так, точно. Він тоді незадоволено якось гаркнув, що в цій конторці працюють одні лежні. Окрім хіба що якогось старого діда. Не знаю, звичайно, з ким він розмовляв і взагалі що то за конторка, але таке-от я чула.
Ми з Лізою одразу повеселішали. Я записав назву.
— Яно, ви нам усе-таки допомогли, — радісно сказав я. — Дуже вам вдячні.
— Та нема за що. — Дівчина всміхнулася. Відтак мовила серйозно: — А його швидко схоплять? Мені часто доводиться повертатися пізно ввечері. Неймовірно страшно.
— На жаль, на це запитання ми не в змозі вам дати відповідь. — Ліза подивилася на мене. — Ми самі дуже на те сподіваємося, але… — Вона не доказала: продовження фрази було очевидним.
Яна з розумінням зітхнула. Затим додала:
— Анюту — це моя напарниця на зміні — можете навіть не допитувати. Її на той час, що він у нас зупинявся, тут не було. Вона тоді взяла кілька відгулів. Отже, точно нічого не знає.
Ми подякували, і дівчина пішла. Нарешті була хоч якась зачіпка. Затим поспілкувалися ще з двома покоївками та майстром. На жаль, вони не змогли сказати нічого такого, що б могло нас зацікавити. Настрій знову сходив нанівець. А проте попереду ще чекала розмова з прибиральницею та повією. Допит тривав уже майже годину. Стандартним запитанням від усіх працівників до нас було те, чи швидко впіймають убивцю. Якби ж то ми самі те знали.
За кілька хвилин до кабінету увійшла старша жінка. На ній був звичайний одяг прибиральниці.
— Тамара Олексіївна? — запитав я.
— Саме так. — Вона подивилася на нас хитрими очиськами. — А звідки ви знаєте?
— Нам про вас уже говорили. Казали, з вами тоді поліція так і не змогла поспілкуватися. Ось тому до вас така особлива увага. Сідайте, будь ласка.
Жінка просяяла.
— До мене особлива увага? — Очі все так і горіли своїм хитрим вогником. — Ну, добре, запитуйте. Усе, що знатиму, скажу. Мені немає чого приховувати. — Вона розсілася на стільці, очевидно, почуваючись тут цілком вільно. На відміну, до речі, від іншого персоналу.
Я знав такий тип людей. Вони зажди кажуть тільки те, що їм вигідно. Натомість намагаються вивідати щось про тебе самого. Усю розмову жінка не припиняла нас розглядати. Вона нагадала декого з моїх сусідів. Від того я почувався трохи ніяково. Ось іще одна риса таких людей: вони будуть із тобою розмовляти, відповідати на твої запитання, але при цьому й фіксуватимуть кожний рух твого тіла, кожне твоє слово, кожний твій погляд. А потім усе трактуватимуть по-своєму.
Перше запитання поставила Ліза. Воно було стандартним, як і до всіх інших. Прибиральниця ж, відповідно, звернула свій скрупульозний погляд на мою дівчину. Я знав, про що в цьому випадку вона думала. Жінка намагалась оцінити Лізин вік. На неї часто так дивилися. Їй було двадцять шість, але вона виглядала набагато молодшою. Певно, жінці було дивно бачити, що така молода людина досліджує таку складну справу.
— Розкажіть нам, будь ласка, усе, що можете, про громадянина Олега Крижа.
— Звичайний собі постоялець. Часом, правда, видавався знервованим. Дуже часто говорив по мобільному. З кимсь лаявся… Ну, не те щоб дуже, але видно було, що чимсь незадоволений. Не раз я чула, як у розмові згадував про якусь фірму чи то контору «Оказія». Мені так сподобалася назва. Я навіть дізналася, де це і що це.
— Ну й де це та що це? — Серце в мене аж йойкнуло. Виходило навіть простіше, ніж я думав. Більше того, ставало все цікавіше.
— Це фірма, що займається продажем туристичного спорядження. Розташована на вулиці Інститутській, номера будинку не згадаю.