— Сам він, звісно, усе опротестовує. Він усе заперечував від самого початку, як його звинуватили. — Малашко попорпався в одній із шухляд свого столу. Знайшов потрібні папери й знову сів. Він явно надто за щось хвилювався. Відтак простягнув нам із Лізою якусь фотографію. — Вам не знайома ця людина? — Він знову схопив зі столу мобільний. Мені чомусь здалося, що слідчий чекає на дзвінок.
Ми з Лізою уважно глянули на знімок. І обоє заперечно похитали головою.
— Хто це? — запитала Ліза.
— Приходько. Просто подумав, можливо, ви його знаєте. Можливо, він знав Стаса раніше.
— Ні, я його точно ніколи не бачив. З другого боку, я не знаю всіх знайомих Стаса. Тим паче, був певний час, коли ми взагалі мало спілкувалися. Можливо, вони й зналися раніше.
Мені чомусь стало смішно. Щастить же мені! Стільки вбивств. І у всі ми з Лізою так чи інакше втягнуті. Як потопельнику, мені щастить. Я ледь стримався, аби не засміятися.
— Власне, ми перевіряли. Їхні шляхи ніколи не перетиналися. — Ярик тримав у зубах зубочистку. Очевидно, він прийшов з обіду. Саме тому, мабуть, і запізнився.
— А яка ймовірність того, що це людина з вулиці? Тобто хтось із тих, що не мають відношення до тюрми, — раптом зацікавило мене.
— Дуже низька. Там не може блукати хтось чужий. Ви ж самі знаєте, бо приходили тоді до нього. — Малашко заховав фотографію назад у папку.
— Так, і, на жаль, тоді не зміг із ним поговорити.
— Чому «на жаль»? Я взагалі не розумію, навіщо вам тоді було до нього приходити, — повів плечима Ярик.
— Просто хотілося глянути йому в очі. — Я усміхнувся. — Я хотів прийти в інший день. Але не встиг. Зовсім скоро мене повідомили про його смерть.
Малашко легенько кашлянув, ніби збираючись щось сказати, та не наважуючись. Я звернув свій погляд на нього.
— Учора приходила мати Стаса, — нарешті сказав він. — Вона налаштована, здається, дуже рішуче. Вимагає, щоб ми знайшли вбивцю її сина.
— Ну, от скажи! — вигукнув Ярик. — Мене це так дратує! Її синок сам нещодавно ледь не став убивцею. Причому холоднокровним. Він продумав усе до дрібниць і намагався підставити Крижа. Якби Назар не вижив, ми б так і подумали. А тепер матуся цього придурка, вибачте на слові, — кажучи це, слідчий подивився на Лізу, та вона лише опустила очі, — вимагає, щоб убивцю її сина покарали. Більше того, обіцяє за цим усім простежити. І, якщо, не дай Боже, помітить, що ми закинули справу, збирається скаржитися начальству! Ну, де ви таке бачили?! Він же сам, її синок, псих справжній! — Ярик неабияк обурився.
— Її можна зрозуміти, це її єдиний син, — спокійно промовила Ліза. — Навіть якщо він і був злочинцем.
Ярик махнув рукою.
— Звісно, ми знайдемо, хто таке йому заподіяв. Принаймні зробимо все можливе, — мовив він уже більш спокійно. Відтак підвів голову й звернувся до Лізи.
— Лізо, як ви вважаєте, це вбивство міг вчинити Криж? — несподівано для всіх запитав Ярик.
Ліза здивовано подивилася на слідчого.
— Ви ж самі сказали, що ніхто чужий туди не зміг би проникнути.
— Так, але… Але чомусь мені спало це на думку.
— Ні, якщо чесно, не думаю, що то міг бути Криж. Навіть якщо припустити, що він якимсь чином зміг проникнути до в’язниці. Адже це зовсім не той почерк. Мені навіть здається дивним спосіб його останнього вбивства. Я не можу зрозуміти, чого він змінив його.
— Лізо, він не змінював свого почерку, — втрутився я. — Згадай, перші його вбивства не були такими, на які ти зараз натякаєш. Вони були значно спокійніші й не такі жахливі та криваві.
— Так, але кожне наступне вбивство зазвичай має ніби вдосконалюватися. Тобто спочатку це два прості вбивства. Зверніть увагу. Після першого вбивства він залишає свої відбитки. Після другого вже немає ніяких слідів. Потім скоєні ще два вбивства, кожне з яких ніби є більш удосконаленим. Адже друге тіло, тіло тієї жінки, не просто було розрізане на шматки. — Ліза з огидою ковтнула слину. — А, як установила експертиза, було розрізане дуже акуратно, немов його досліджували. Тобто що я хочу сказати… Щоразу це якось по-іншому. І воно прогресує. Що ж стосується вбивства того старого, то воно ніби має регрес. Людину просто збивають машиною. Причому не факт, що він спеціально проїхав по його обличчю. Це могло трапитись і цілком випадково. Він убиває й кидає тіло в річку. Згадайте вбивство Федюкевича. І тут теж наявний ніж. І тут теж жахливе й украй жорстоке кровопролиття. Але у випадку Стаса й старого, — Ліза похитала головою, — ні, то щось мені здається зовсім дивним. Не міг він просто піти назад. Не міг він відступитися від улюбленого способу. — Вона знову похитала головою.