То була не дуже велика тінь. Відразу стало зрозумілим, що людина теж невелика. І те, що позаду панувала абсолютна мовчанка, підказувало: треба бути обережним.
Напружившись, я підвів голову, але очей із тіні не зводив. Фігура позаду заворушилася. Я різко підвівся й зіскочив із лавки. Швидко озирнувся. То був дід, безхатченко, за яким я недавно спостерігав. Він мовчки стояв і свердлив мене своїм прямим непорушним поглядом. Щось незвичне й неприємне було в його увіп’ятих у мене очах. Він стояв спокійно й просто дивився. І той вираз обличчя чомусь здався мені знайомим.
У першу хвилину мені відняло мову. Інстинктивно я озирнувся, чи є поблизу люди. Дуже далеко я помітив стару в темній хустці, що блукала між рядами. Поблизу (через кілька рядів), біля чиєїсь могили, сиділо двоє.
Здоровий глузд підказував мені, що немає чого боятися, адже ми з ним незнайомі й дід просто, напевно, збирався просити грошей. Але інтуїція попереджала про небезпеку.
Дідок стояв і нічого не говорив. Вітер куйовдив його брудне волосся й довгу бороду. І раптом я зрозумів. Цей чоловік — ніякий не дід. Старим його робила борода. Я ще уважніше вдивлявся в лице. Ми й досі не мовили один одному ні слова. Я чекав, що буде далі. Нарешті чужинець посміхнувся. Якось дуже неприємно й зловісно.
— Я знав, що рано чи пізно тебе зустріну, — хрипким тихим голосом промовив незнайомець.
«Криж!» — сяйнуло в моїй голові.
Я ступив крок назад, але щось завадило мені ворухнутися. Тіло не послухалося мене. Я зупинився. Звідкись повіяв запах хризантем. Чому саме ці квіти? Я ступив іще один крихітний крок назад. Відтак моє тіло заціпеніло. Я не міг відвести погляду від Крижа. Страх оповив мене повністю.
— Що, хочеш утекти? — так само тихо промовив убивця. — Тільки пам’ятай, що від мене ще ніхто не тікав! — Обличчя його зараз виражало шалений гнів та ненависть.
— Що ти від мене хочеш? — Я намагався показати, що не боюся його. Власне, навколо хоч і не вельми людно, але все-таки люди були. Ця думка додавала мені певної сміливості.
— Не роби із себе дурника. — Криж ступив крок до мене.
Я мимоволі відійшов іще назад, але раптом уперся в щось тверде. Стасову могилу! Я не озирнувся. Відразу зрозумів, ЩО позаду мене. Натомість намагався не відвертати очей від Крижа. Побачивши, що на моєму шляху перешкода, убивця посміхнувся. Від нього тхнуло вулицею. Я збагнув, що вигляд Крижа не був конспірацією. Він справді жив на вулиці.
— Ти хочеш мене вбити? Ну, спробуй. Подивимося, хто міцніший! — Я кинув йому виклик. Ці слова мимоволі вилетіли з мене.
— Я тебе не просто хочу вбити: хочу помститися за все, що ти мені зробив. — Рука його поволі полізла до кишені.
— Я тобі нічого не робив, — твердо мовив я, збираючись будь-що захищатися до останнього.
— Та ти що! Відпираєшся? Заперечуєш те, що — сам знаєш — є правдою? — Я бачив, що його рука щось стискає. Я приготувався.
— Ти просто псих! Ти хоч сам розумієш, що зараз верзеш? — Я ступив кілька обережних кроків, відійшов від могили, аби звільнити собі прохід назад.
Криж, здавалося, не звернув на те уваги. Він дивився на мене тим самим дивним спокійним поглядом. Його рука так само щось стискала в кишені.
На стіл Малашка поклали нові матеріали в справі вбивства Стаса. Він подякував помічникові. Ярика в цей момент у відділку не було. Молодий чоловік, зовсім новенький у їхньому колективі, несміливо запитав, чи може піти на обід.
— Так, можеш іти.
Високий худорлявий хлопець двадцяти п’яти років просяяв. Відтак подякував і вийшов із кабінету. Ще кілька хвилин Малашко продовжував досліджувати нову справу — крадіжку в ювелірній крамниці. Слідчий обдумував свідчення працівників магазину. Але йому нічого не йшло до голови.
Зовсім недавно поліціянтові зателефонували й сказали, що з’явилося дещо в справі Стаса. На столі зараз лежала папка, у якій містилися нові — він відчував, що цікаві, — дані. І слідчий просто не міг тепер зосередитися на справі про грабунок. Він спробував іще попрацювати, але потім рішуче відклав папери й зазирнув до папки.
Інформація, яку він там побачив, його просто-таки вразила. То був усього-на-всього один папірець. Спершу поліціянт навіть розлютився, подумавши, що нічого цікавого не може бути на одному маленькому аркуші. Проте Малашко помилився. Щойно він дізнався, що в день смерті Стаса до того приходив незнайомий. І не просто так заходив — вони довго про щось розмовляли. Це все зафіксувала камера спостереження. З відео було зроблено кілька фото.