— Зараз я пригадую, що Ліза якось бачила нібито мене в блакитній футболці чи сорочці. Але одягу такого кольору в мене немає.
— Так. — Малашко зацікавився. — Що ще?
— Тоді я подумав, що їй просто здалося, а тепер розумію… тепер розумію, що не помилялася. Але, підозрюю, бачила вона не мене, а Валерку. Ми хоч і не кровні родичі, але статури в нас дуже схожі.
— Давно це було?
— Не так давно. Приблизно місяць, може, більше тому. От дурень! Як же я не здогадався?! — Я іронічно посміхнувся сам до себе.
— Отже, я так розумію, він постійно крутився біля вас, але не хотів себе виказувати. Цікаво. Так він і дізнався про Стаса, очевидно, — міркуючи ніби про себе, сказав Малашко. Відтак запитав: — Ви могли б із ним зв’язатися? Зараз?
Я на кілька секунд задумався.
— Так, у мене на мобільному записаний його домашній і мобільний російські номери. Дзвонити?
Замість відповіді Малашко простягнув мені телефон. Я мовчки взяв сотовий. Пошукав у записнику своєї мобілки його номер і швидко набрав. Спочатку подзвонив на мобільний. Монотонний голос оператора повідомив, що «в данный момент абонент не может принять Ваш звонок». Я подзвонив на домашній. Ніхто не взяв слухавку ні першого, ні другого, ні навіть четвертого разу.
Мені так хотілося, щоб усе це виявилося якоюсь помилкою! Мені так хотілося, щоби Валера нарешті взяв слухавку! Але цього не сталося. Натомість Малашко не став чекати, поки я додзвонюся. Він не вірив у те, що я зможу знайти його за допомогою телефону. Слідчий подзвонив комусь, перевіряючи, чи в’їжджав мій зведений брат в Україну, зокрема в Рівне. Відповідь виявилася позитивною. Так, Валерка був у нашому місті майже все літо.
І за цей час він жодного разу не дав про себе знати. Мені це видавалося вкрай підозрілим. Усе це досить неприємно тхнуло. Я знав Валерку: він щось задумав. Таємничість, з якою він усе це робив, його візит до Стаса у день смерті того — усе це не обіцяло нічого приємного.
Раптом я зрозумів: Стаса вбив Валера! Він хотів мене підставити!..
Настав вечір. Олег сидів перед телевізором і чекав на програму «Патруль». Він чекав, що повідомлять про те, що Катя нарешті знайшлася. Дівчисько не повернулося до нього. Воно не з’являлось у Свєти та Вовки (це він уже обережно перевірив). Таким чином, вона могла бути лише вдома.
Чоловік напружено очікував. Не те щоб він за неї надто хвилювався, але в нинішній ситуації… Краще було б їй не швендяти містом. Програма добігала кінця. Нарешті він почув про неї. Але почув не зовсім те, що хотів. Уже вкотре серйозний голос дикторки оголошував розшук вісімнадцятирічної дівчини, яка зникла й досі не повернулася…
Він зі злістю вимкнув телевізор. Кинув пульт на ліжко. «Куди, у біса, вона могла подітися?!» Він підхопився й почав ходити кімнатою з кутка в куток. Потім дещо заспокоївся. «Чого, власне, я так переймаюсь? Вона доросла людина. Повнолітня. Сама за себе відповідає». Що він тут міг вдіяти? Він же їй не нянька. Заспокоївшись, чоловік усміхнувся сам до себе й нарешті розслабився. Зрештою, він її позбувся.
Олег схопив піджак, вимкнув світло й вийшов із квартири. Тепер дійсно можна спокійно розвіятись і забути про те тупе дівчисько. За ним зачинилися двері. З протилежного боку почувся брязкіт ключів. Чоловік замкнув помешкання. Він не знав, що дуже скоро знову почує про неї.
Особу наступної жертви взагалі неможливо було встановити. Єдине, що лишалося, — чекати на перевірку всіх тих жінок, які нещодавно зникли. А ще показувати речі вбитої родичам зниклих і так сподіватися дізнатися, хто ж то був.
Власне, речі теж важко було перевіряти. Зі шматочками шкіри й запеченою кров’ю. Єдине, що знали точно: це була не Катя. Ліза принесла волосся з її гребінця й віддала на експертизу. ДНК не співпало з ДНК убитої… Але воно співпало з ДНК жінки, яку до того часу вважали фантомом. Воно співпало з ДНК жінки, яку вважали спільницею Крижа.
Ця знахідка сталася зовсім випадково. Зараз експерти перевіряли всі ДНК жінок, що потрапляли їм до рук, на збіг із ДНК убивці. Так розпорядилися Ярик із Малашком. І тепер жінка-фантом перестала бути примарою. Зараз вони мали справу з цілком реальною людиною. Зникнення Каті тепер набувало зовсім іншого змісту…
Передати словами, наскільки то була приголомшлива для нас новина, напевно, неможливо. Ми не могли повірити в те, що сказали нам слідчі. Але вони наполягали, що це правда. Дізнавшись про збіг ДНК нашого фантома з ДНК Каті, Малашко і Ярик попросили експертів іще раз усе перевірити. Але результат виявився тим самим.