— Власне, якоюсь мірою все збігається, — розмірковував Малашко. — Катя завжди намагалася дізнатися, про що ми розмовляємо. Вона неодноразово нас підслуховувала.
Ми з Лізою сиділи в кабінеті слідчих. Ярик — навпроти Малашка. Ми ж — біля нього. Ліза була добряче налякана та засмучена. Здавалося, її обличчя було чорнішим від найтемніших хмар. Вона була шокована. Їй не хотілося вірити в те, про що її сповістили. Але все ж факти — річ уперта. І вона це розуміла.
— Вечорами вона часто тікала з дому, — продовжував Малашко. — Лізо, пригадайте, будь ласка, чи була вона вдома в момент усіх тих вбивств. — Ліза зітхнула й ніби ще згорбилася.
— Я вже думала про це дорогою сюди, — почала вона.
Я взяв її за руку, яка виявилася надзвичайно холодною. Ліза забрала її, жестом показуючи, що все гаразд: вона впорається. Відтак продовжила:
— Коли вбили Заречнюка та Альону, того вечора вдома її не було. Це я точно пам’ятаю. Вона ходила на день народження до однокурсниці. Тієї дівчини я не знаю, чула про неї лише з розповідей сестри. Вони часто спілкувалися останнім часом. Я все хотіла з нею познайомитися, казала Каті запросити її нову подругу до нас. Сестра тільки обіцяла, але так того й не робила. Просто не було нагоди, — останньою фразою Ліза підсвідомо намагалася виправдати Катю. Вона дійсно вірила, що не було нагоди.
— А як звати дівчину? — Ярик приготувався записати.
— Марта. Марта Оксенюк. 22-га група.
Слідчий відразу схопив слухавку.
— Як я можу додзвонитися до училища? — запитав він у Лізи.
— Зараз. — Ліза дістала мобільний і продиктувала телефон куратора групи Каті. Ярик негайно набрав номер. Так, дійсно в групі з Катею навчалася ця дівчина. Так, вони з Катею товаришували. Телефон Марти? Записав. Ярик одразу ж — зателефонував. Так, у неї був день народження двадцять першого червня. Так, Катя була. Але вона пішла рано. Коли? Десь близько одинадцятої.
— Ні, Катя тоді прийшла значно пізніше, — заперечила Ліза, коли Ярик повідомив їй час. — Вона могла бути й зі Свєтою та Вовою. Вона часто так робила. Без мого відома зустрічалася з ними. Адже я їй це забороняла. — Ліза опустила голову. Вона ладна була заплакати. Але Ліза мала надто велику силу волі. Надто мужній характер. Вона стрималася.
— Хочеш води? — Я вже навіть потягнувся до графина, та вона відмовилася.
— Зараз подзвоню до хлопців.
Малашко, очевидно, теж був приголомшений новиною. Та й Ярик також. Ніхто не очікував такого повороту подій. Усі сиділи немов у воду опущені. Кожному важко було вичавити із себе хоч слово. Слідчий набрав короткий робочий номер. Ще раніше він дав указівку заарештувати Світлану та Вову за підозрою в переховуванні Каті. Тепер із ними мали говорити по-іншому. Що ж, ми з Лізою їх попереджали.
— Ну, що там, які новини? — мовив він до колеги, що був на іншому кінці дроту.
Поліціянт щось записував. Його обличчя спохмурніло ще більше. Усі напружилися й чекали від нього чогось страшного й неприємного. Тільки Ліза ще очікувала якоїсь підбадьорливої новини. У неї все ще жевріла надія, що Катя не вбивця. Особисто я був на сто відсотків упевнений у невинності дівчини. Нарешті Малашко поклав слухавку. Відтак глянув на нас, роздумуючи, як і що казати. Набрав у груди повітря й промовив:
— Світлана й Вова таки зізналися, де Катя. — Усі мовчали й чекали на продовження. — Катя переховується вдома у свого друга на ім’я Олег. Прізвище цього Олега вони не знають, але знають адресу. За описом цих двох, ним цілком може виявитися Криж.
Я помітив, як Ліза двічі здригнулася: перший раз при слові «переховується», другий раз при слові «Олег». Усе сходилося. Навіть я вже починав нервуватися й підозрювати Катю у зв’язку з Крижем.
— Наші хлопці поїхали на затримання. Скоро мають бути новини, — повідомив Малашко.
Він спокійно йшов додому. Нарешті Катя зникла з його життя. Можна спокійно дихати. Чоловік іще не дивився сьогодні новин. Він не знав, що тепер дівчину розшукують за підозрою у вбивствах.
Щойно він вийшов із супермаркету «Арсен» із двома великими торбами. Увечері мав прийти його університетський товариш із двома цікавими панянками. Ні, не малолітніми. Від малолітніх він уже втомився. З двома дорослими кралями його віку. Сьогодні мала бути класна вечірка.
Біля квартири на Олега чекали. Двоє чоловіків у штатському, двоє — у поліційній формі. Він одразу відчув, що щось не так. Ступив кілька кроків назад, але потім зрозумів, що й за ним хтось іще стоїть. Не було сумнівів: незнайомець теж із поліції.