Щоб дістатися додому, треба було пройти безліч вулиць. Зараз їй було важко зорієнтуватися навіть у тому, де вона перебуває: Катя заблукала. Одне дівча знало достеменно: додому звідси надто далеко. Потрібно чимало йти. Транспортом користуватися вона боялася. Більше того, треба вирахувати час, щоб Ліза точно була вдома. А це не раніше четвертої години. Нині вже кінець серпня, а отже, її робота в школі розпочалася. Звісно, дітей поки ще не було, тож сестра не сиділа там довго. Максимум, на скільки Ліза могла затриматися на роботі, — до третьої дня. Плюс іще кудись, можливо, зайде. Отже, о четвертій сестра неодмінно має бути. Таким чином, після цієї години Катя вже буде вдома.
Сьогодні Ліза лише ненадовго зайшла на роботу. Пробула там тільки дві години. Відтак подалась у відділок. Так, вона домовилася зі слідчими, що чекатиме від них дзвінка. Проте не могла просто сидіти вдома чи навіть на роботі. До того ж з’явилася інформація про Катю. Утім, новина виявилася такою ж примарною, як і завжди, адже Катя знову втекла зі своєї схованки. Подзвонила її однокурсниця Зоя й повідомила, що Катя прохала дозволити пожити в неї. Потім мала дременула.
Малашко вже не раз пожалкував про те, що вони оприлюднили інформацію про розшук Каті за вбивство. Вони її лише налякали. Тепер спіймати дівчину буде ще важче. З другого боку, люди повинні знати правду. Тільки так вони можуть себе захистити. Проте Лізі цих думок він не виказував. Навіщо вона прийшла? Його гнітила її присутність. Часом слідчий навіть не знав, як дивитися дівчині в очі.
— Назар зараз на роботі. Нарешті вибрався. Скоро його там узагалі зацькують за прогули, — відповіла Ліза на запитання слідчого про свого хлопця. — З братом вони ніби поладнали. Цілком нормальна людина, як на мене. — Малашко бачив, що сьогодні Ліза вже краще тримає себе в руках. Проте зрозуміло, що хвилюватися за сестру вона не припиняла.
— А де зараз цей Валера?
— Пішов на їхню з Назаром квартиру. Вони вирішили, що він побуде в Рівному ще кілька днів. Потім повернеться в Москву. Йому там пропонують якусь гарну роботу.
— Отже, вони, ви кажете, з Назаром поладнали? А цей Валера не розповів про причину своєї таємничості?
— Розповів, але тільки Назарові. Уранці Назар повідомив мені, що все гаразд. Вони поговорили й усе вирішили. Подробиць він не розповідав, а я й не запитувала. То їхнє, я вважаю, діло. — Ліза повела плечима.
— А про Стаса Валера нічого не казав? — Малашка все ще турбувало питання про те, чому ж зведений брат Назара приходив до Стаса. Саме після цього візиту Стас помер. Досить дивна смерть. Могло навіть здатися, що людина вчинила самогубство. І дехто навіть дотримувався такої думки. Але ж самому проковтнути лезо? Чи не надто жорстоко? Простіше, здавалося, тим самим лезом перерізати собі вени… — Чому він ходив до нього у в’язницю?
— Думаю, Назар не міг про це не запитати. Але він абсолютно нічого мені не розповів і, я передчуваю, не розповість. Принаймні таке в мене склалося враження. Мені здається, вони обоє домовилися тримати їхню розмову в таємниці.
— Зрозуміло, — дещо незадоволено промовив слідчий. — Але ж, я сподіваюся, Назар розуміє, що якщо його зведений брат якось пов’язаний зі смертю Стаса, він обов’язково повинен нам про це розповісти? Інакше він прикриватиме вбивцю, а це вже стаття.
Ліза про щось замислилася на хвильку. Затим відповіла:
— Я впевнена, Назар повинен це усвідомлювати. Але, знаєте, я не думаю, що Валера здатен був убити Стаса. Він зовсім не схожий на вбивцю. Так, я помітила, що він надто хвилювався під час розмови. Проте вважаю, що знаю тому причину: маю на увазі, що діалог між ними був не з легких.
— Чому так? — Малашко, як завжди, був дуже скрупульозний.
— Мала ж бути якась причина, що ціле літо він ніяк не хотів потрапити на очі Назарові. Вони з Валерою не бачилися багато років. За цей час спілкувалися мало. Колись мали певний конфлікт…
— Який?
— З вашого дозволу я про це не розповідатиму. Це не стосується справи, будьте певні. Та й я сама не впевнена, що Назар мені повністю все виклав. Принаймні є в мене така підозра. Але знову повторюся: це їхня сімейна справа.
Малашко похитав головою на знак розуміння.
— Ви не проти, якщо сьогодні я побуду тут у вас хоча б до третьої чи четвертої години? Я розумію, що, можливо, заважаю вам, — вона помітила не надто задоволений погляд Малашка, — проте мені несила сидіти вдома в чотирьох стінах. На роботі всі дивляться на мене: хтось співчутливо, хтось зі страхом. Дехто навіть із цікавістю про все розпитує. Як вони не розуміють, що мені може бути неприємно? Невже це так важко помітити? Можливо, вам би могла знадобитися моя поміч? Скажімо, у зіставленні чийогось психологічного портрета абощо?