— Привіт! — промовила дівчина. Вона не рухалася. Чекала, якими будуть мої перші слова.
Кілька хвилин ми напружено дивилися одне на одного. Ніхто з нас не вимовив жодного слова. То ось звідки було те відчуття неспокою. Це моя інтуїція намагалася попередити мене, аби я був уважним…
Як зараз пам’ятаю: у кімнаті пахло дощем. На вулиці знову зірвався шалений вітер. Занавіска піднімалася й опускалася від протягу. У мене поволі починала боліти голова. Я просто стояв і витріщався на неї. Нарешті вона підвелася.
— Я не вбивця, — тихо пробелькотіло дівча. — То не я їх убивала. Чесно. Я не знаю, навіщо мене розшукують.
Вона ступила крок до мене. Я ж інстинктивно ступив крок назад.
Ще якусь мить ми просто дивилися одне на одного. Здається, хвилювання поволі минало. То лише Катя. Не Криж і не будь-хто інший. Хіба мені потрібно її боятися? Це я — дорослий чоловік, який повинен її захищати. Звідки в мене цей дурнуватий страх?
— Я вірю тобі, — невпевнено промовив.
— Справді? — Катя сказала це тихо, ніби не зовсім довіряючи тому, що чує. Зараз вона видавалася ще зовсім дитиною. Лють, з якою вона раніше сварилася зі мною та з Лізою, безслідно зникла. Вона була тут, така тиха й безпомічна. Певна річ, їй довелося добре похвилюватися за весь цей час. Блідо-сіре втомлене обличчя. Тільки очі якісь дивні.
— Звісно, справді. — Я спробував усміхнутися й простягнув до неї руки, щоб обійняти. — Ну, іди сюди.
Вона якось дивно всміхнулась і кинулася в мої обійми.
У моїй кишені завжди був маленький гострий ножик. Про всяк випадок. А в спідній кишені куртки — гумові рукавички. Але навіщо вони мені зараз? Я ж у себе вдома. Точніше, у Каті вдома.
Швидким і непомітним, уже добре відпрацьованим рухом я схопив ножа й перерізав їй горло. Ніж я завжди старався увіткнути глибоко, щоб людина швидше вмирала. Вони цікавили мене лише мертвими. Почулося знайоме харкання. Катя слабко стукнула мене кулаком. Але що вона вже може мені заподіяти?
Я відчув, як на руку з ножем потекла тепла приємна кров. Вдихнув її запах. Запах свіжої крові. Скоро вона загусне, на руках залишаться червоні липкі плями. Я обережно поклав тіло, що помирало, на підлогу. Так, щоби кров не потрапила на килим. Знав, що тут це робити надто небезпечно. Та не втримався. Я завжди знав, що колись уб’ю цю дівчину. Уже давно цього бажав. І нарешті мій час настав.
Так само я знав, що рано чи пізно вона прибіжить додому. Знав, що вона ні в чому не винна й, почувши, що її розшукують за вбивства, примчить, аби її захистили. Звісно, Катя вважала себе дорослою та самостійною, але, втрапивши в справжню халепу…
Я зірвався. Усе мені вже набридло. Побачивши її, раптом зрозумів, яке напруження висіло наді мною весь цей час. Криж, мій зведений брат, Малашко, Климович… І тут Катя. Її розшукували за всі ті вбивства. І ось вона тут. Власною персоною. Нарешті надумала завітати додому. Повернулася, щоби благати про допомогу. Це одразу читалося в її погляді. Вона боялася того, як я відреагую. А я навіть зрадів, що дівча тут. Проте саме її прихід зіграв тоді зі мною той дурний злий жарт.
О, цей запах крові! Ковтнув слину. У животі з’явився приємний холодок. Усе моє тіло передчувало насолоду. Перед тим, як обійняти мене, Катя, певно, інстинктивно ступила кілька кроків назад. Я зрозумів відразу, що дівча мене боїться. Я вже не раз таке бачив. Вони майже всі так робили.
Приємне відчуття. Це, мабуть, і є адреналін. Блаженне потужне хвилювання. Кров шалено мчить твоїми венами, напружуючи всі закуточки тіла. Я розім’яв шию, нахиливши її вправо та вліво. Цей рух налаштовує мене на серйозну роботу. Відтак підклав їй під голову свого светра. У столі лежав цупкий целофан. За хвилину тіло Каті вже перебувало на ньому. Тепер можна бути певним, що ніяких слідів не залишиться. На балконі маю кілька міцних вологонепроникних мішків, у яких зазвичай відношу тіло, куди потрібно. Так зроблю й цього разу. Але це буде пізніше. Зараз я вирішував, як мені вчинити з її тілом. Це мало бути щось особливе.
Гм… Мені завжди було цікаво подивитися на людські мізки. Але я їх уже роздивився в Климовича. Щоправда, не повністю: тільки те, як вони витікали з голови. Звідти, куди я встромив сокиру. Внутрішні органи я теж уже роздивлявся. Ще раніше. Шию дослідив у Федюкевича. Мені так цікаво вивчати людське тіло. Напевно, таки слід було йти на лікаря. Як, власне, того й хотів ще з дитинства…