Украй важливу роль у формуванні людини відіграють два глобальні космічні інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, самозбереження) і Танатос (інстинкт смерті, агресії, деструкції). Людська життєдіяльність, за Фройдом, це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є рушійною силою прогресу.
Носієм статевого інстинкту є психічна енергія із сексуальним відтінком (лібідо).
Несвідомі (насамперед сексуальні) прагнення особистості складають її потенціал та основне джерело активності, дають мотивацію для дій. Через неможливість задовольнити інстинктивні потреби в їхній природній формі, позаяк існують соціальні нормативні обмеження, людина шукає компроміс між глибинним потягом та суспільно прийнятною формою його реалізації.
Модель особистості, за Фройдом, являє собою триповерхову формацію. Нижній шар («Воно») — найбільш примітивна інстанція, що охоплює все природжене, генетично первинне, підпорядковане принципу задоволення й нічого не знає ані про реальність, ані про суспільство. Вона споконвічно ірраціональна й аморальна; її вимоги повинна задовольняти інстанція «Я» («Еґо»).
Середній шар («Я») відповідає принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з його вимогами. «Я» — посередник між стимулами, що йдуть як із навколишнього світу, так і з глибин організму, з одного боку, і відповідними руховими реакціями, — з другого. До функцій «Я» належить самозбереження організму, запам’ятовування досвіду зовнішніх впливів, запобігання загрозливим впливам, контроль над вимогами інстинктів (що виходять від «Воно»).
Верхній шар («Над-Я») слугує джерелом моральних і релігійних почуттів, є агентом, що контролює й карає. Якщо «Воно» визначене генетично, а «Я» — продукт індивідуального досвіду, то «Над-Я» — продукт впливів інших людей. Виникає в ранньому дитинстві й залишається практично незмінним у подальші роки.
Найбільш жорстокі, войовничі шари — «Воно» та «Над-Я». Вони з обох боків атакують «Я», породжуючи невротичний тип поведінки. Оскільки з розвитком суспільства шар «Над-Я» неминуче збільшується, стає більш масивним і важким, то й усю історію людства Фройд вважає історією психозу, що прогресує…
Тепер мені стало зрозуміло, чим саме ця стаття так зацікавила Лізу. У ній ішлося не просто про психологію кожної людини, не просто викладався зміст думок Фройда. У цій статті немовби розповідалося про самого вбивцю. «Жага до вбивства», «війна між “Воно” та “Над-Я”». Війна? Здається, результат війни вже визначився. «Воно» перемогло. «Воно» вирвалося з тенет, у які потрапило. Вирвалося й почувалося цілком вільним.
«Воля» — яке то гарне слово! Як би хотілося бути вільним. І мати змогу не думати ні про що. Тільки… Тільки хіба це можливо? «Усю історію людства Фройд вважає історією психозу, що прогресує». Оце теж цікаво. І, по-моєму, надзвичайно правильно. Як у воду дивився. Людство все більше й більше божеволіє. І ніяк наше «Над-Я» не може перемогти оте наше «Воно». Гм… «Воно» повсякчас знаходить вихід. Не завжди те відбувається у вигляді вбивств чи будь-якого іншого насилля. Але однаково це відбувається…
Недаремно кажуть «божевільний». Така людина вільна від Бога, вона вільна від усіх правил, складнощів, вигаданих суспільством. Точніше, багато з тих правил вигадано не нами самими, а взято з Біблії: «Не вбий!», «Не вкради!» і таке інше. А ця людина вільна.
Якщо вірити Фройду, то вбивство — цілком нормальна для людини річ. Недаремно, отже, є люди, які люблять воювати, битися (наприклад, у боксі чи щось на кшталт). Це потяг до насилля, що прикривається цілком прийнятними для суспільства звичаями. Не просто так, виявляється, у світі було і є так багато воєн. І вони насправді ніколи не скінчаться, бо така людська природа.
Невтілені прагнення «Воно» переходять у неврози. А якщо так, то висновок напрошується такий: виконуючи правила, встановлені суспільством, ми самі вганяємо себе в могилу. Ми самі себе призводимо до власного божевілля. Є люди, які можуть противитися своєму «Воно», є люди, чиє «Над-Я» може те все витримати. А є люди… які не можуть чи й часом навіть не хочуть боротися проти власного «Воно». Отже, саме суспільство створює таких людей.
Не можна постійно йти проти людської природи. Неможливо взагалі йти проти природи. А людина — теж природа. І не кожен захоче йти проти себе самого.
Чи може хтось із нас з упевненістю сказати, що не божевільний? Смішно, але є люди, які неодмінно вигукнуть: «Я точно не божевільний!». І ось тут стає дійсно комічно. Адже будь-який психолог ствердить: «Божевільна людина ніколи не визнає себе такою». А тепер спробуймо знову дати відповідь на поставлене запитання. Смішно.
Ніхто з нас не зможе дати відповіді на це запитання. Особисто я переконаний, що кожен із нас якоюсь мірою божевільний. А божевільний натомість, цілком можливо, є абсолютно здоровою особистістю. Чому психічно неврівноважена людина стверджуватиме своє психічне здоров’я? Бо вона й насправді здорова. Просто вона не вважає за потрібне йти на повідку в суспільства.
«Психоз, що прогресує». Ми божеволіємо разом із прогресом. За формулою «Крок уперед, три назад». Ось наш прогрес. Хоча, ні. Ми таки прогресуємо. Прямуємо до свободи. До тієї свободи, де наше «Воно» нарешті вирветься на волю. І ми покажемо свої справжні обличчя, хоч якими б жахливими вони не були.
Основні інстинкти: секс (і потяг до самозбереження) й жага вбивства — теж, власне, потяг до самозбереження. Адже хочеться бути в безпеці. Більше того, хочеться бути єдиними. Єдиними у своєму роді.
Я не знаю, навіщо люди створили суспільство. Певно, теж із бажання самозбереження. Але то була наша величезна помилка. То була помилка — іти проти власної природи. Так, люди від природи — створіння мирні. А якщо ні?.. Якщо ні, то не допоможе ніяке суспільство. Не допоможуть жодні привила. Адже природа завжди виявляється сильнішою. «Воно» — це людська природа. І якщо «Воно» виявляється агресивним, а за Фройдом «Воно» завжди агресивне, тоді…
— Про що задумався? — Ліза відволікла мене від моїх роздумів.
— Що? А, просто задумався над написаним… — Я зо хвильку помовчав, приходячи до тями від власних міркувань. — Ти погоджуєшся з усім, що тут написано? Точніше, з усім, що стверджує Фройд?
— Певним чином так. Я думаю, що в людині дійсно є і «Воно», і «Над-Я», і «Еґо». Тільки-от далеко не завжди це «Воно» виявляється агресивним. Більше того, навіть якщо «Воно» агресивне, однаково не завжди здатне перемогти. Мені здається, що в людині сидить не лише Диявол, а й Бог. Недарма кажуть: «Світ не без добрих людей», — Ліза всміхнулася.
— Так, але ж усе-таки скільки погані є у світі! І я маю на увазі не лише щось типу цього Крижа чи якихось крадіїв, терористів і тому подібних. Я кажу й про тих, які здатні чинити певні капості, чинити насилля, знущатися з тварин, просто заздрити й тому подібне. Те «Воно» здатне виходити з людини по-різному.
— Здатне, — погодилася вона. — Але мені все ж приємніше думати, що наше «Воно» може бути не тільки агресивним. Адже не хочеться думати про себе так погано, правда ж? — Вона знову усміхнулася. Цього разу доволі стомлено. — До того ж не забувай: є психічно хворі люди, які не здатні й мухи скривдити. І їх навіть не саджають до лікарень та тюрем. А вони все ж несповна розуму. Хоча, на мій погляд, це звичайні люди, які просто не підпадають під уявлення суспільства про те, якою має бути звичайна людина. Ми завжди боялися чогось такого, що виходить за межі. От ми й намагаємося позбутися таких людей, пробуємо їх не помічати.
— Ти знаєш, я теж думав про таке. Не кожен, хто виглядає божевільним, насправді хворий.
— По-моєму, психічнохворих узагалі не існує. Є лише такі, що не втрапляють у межі суспільного логічного мислення. Наприклад, комусь небо може ввижатися рожевим або ж зеленим. І якщо більшість каже, що воно блакитне, це не означає, що це дійсно так. Звідки ми можемо знати, що не помиляємося? Може, вони мають рацію?