Я сів на лавці біля його могили. Раз у раз у голові мерехтіли картинки з дитинства. Не можу сказати, що ми з моїм зведеним братом були справжніми друзями. Скоріше, навпаки. Особливо, коли ми стали старшими, бажання спілкуватися все більше й більше кудись зникало. А проте Стас ніби якимсь чином нас пов’язував. Можливо, тому, що, коли він був поряд, напруження між мною та Валеркою не так відчувалося. Не знаю чому, але щось відштовхувало мене від Валерки. Потім мій зведений брат поїхав. Затим усе це сталося зі Стасом…
У шлунку з’явилося неприємне відчуття. Щось аж крижане штурхнуло мене в животі й змусило все тіло напружитися. Дихання пришвидшилося. Ніздрі розширилися. То було дивне передчуття… небезпеки. Я не міг розпізнати, звідки воно йшло. Я напружився більше, інстинктивно відчуваючи чиюсь близьку присутність. Дихання моє майже зупинилося, я дослýхався й почув шурхотіння. Несподівано, як грім серед ясного неба, позаду наді мною нависла чиясь тінь.
Останнім часом вони все більше й більше сварилися. А минулого вечора він навіть її вдарив. Тепер Катя його по-справжньому боялася. Нещодавно він знову лихим прийшов із роботи. Вона залишила йому на кухні обід, а сама пішла до кімнати, посилаючись на погане самопочуття.
Дівчина й справді днями не дуже добре почувалася. Воно й не дивно, адже він нікуди її не пускав. І якщо раніше вони разом кудись виходили ввечері, то тепер і про ті прогулянки можна було забути.
Олег кілька разів зустрічався зі Свєтою та Вовою. Саме він і помітив, що за її друзями ведеться спостереження. Не важко було здогадатися чому. Певно, саме тоді він іще більше розлютився. Мовляв, зв’язався з малолітньою й тепер матиме проблеми. Їй навіть здавалося, що він хотів її здихатися. Щоправда, на пряме запитання про це чоловік відповів запереченням. Але чому ж тоді він став таким нестерпним?
З кухні почувся хрипкий грубий голос, який промовив її ім’я. «О Боже! Він кличе!» Катя хутко вляглась у ліжко, вдавши, що заснула. Незадоволений чоловічий голос наближався. Олег зазирнув у кімнату. Та його не так і легко було підманути.
— Я знаю, що ти не спиш. Вставай. Нам потрібно поговорити.
Катя почула, що він щось п’є. За запахом то виявилося пиво. Не стала розплющувати очей, сподіваючись, що Олег піде. Незважаючи на те, що з вигляду чолов’яга мав невелику статуру, насправді сили йому не бракувало. Ступивши два великі кроки, він зупинився біля ліжка. Придивився, чи не помилився. Відтак грубим рухом схопив її за руку. Катя аж скрикнула.
— Пусти, я хочу спати! Я погано почуваюся! Не чіпай мене! — Вона спробувала вирватися, але то було не так просто.
— Сядь і сиди собі! — Кинув її на ліжко. — Нам потрібно побалакати, — уже дещо спокійніше мовив він. — Я що, просто так прийшов сюди на обід?!
— Що ти хочеш?
Дівчина злякано на нього глянула. І раптом добре відчула: хоче додому. Навіть до Лізи й навіть до Назара. Та хоча б до батьків у село! Тепер їй не хотілося мститися. Хотілося просто втекти від цієї страшної людини.
На очах виступили сльози. До горла підкотилася грудка образи й страху. Перед нею стояв знавіснілий. Червоний від люті. І, здавалось, напідпитку. Колись такий знайомий чоловік. Такий милий. Той, що раніше так просто викликав у неї довіру лише одним своїм поглядом. Тепер то була зовсім інша людина. Здавалося, він лише грався з нею, і тепер вона йому набридла. Він користувався нею, мов тією маріонеткою, примушуючи слухатися. По обличчю потекли сльози. Катя притиснула до себе ноги й обхопила їх руками. Вона притихла й слухала, що він казатиме.
— Ти подумала про те, що я тобі вчора казав? — Він нахилився до неї ближче. Тепер їхні обличчя були зовсім поряд. Від нього тхнуло пивом, але насправді Олег не був п’яним. — Ну, то що? — Вона зазирнула в його сердиті, налиті кров’ю очі. На шиї в чоловіка роздулися вени. Він важко дихав.
— Подумала, але я не хочу вертатися додому, — якось автоматично відповіла дівчина, хоча ще хвилину тому бажала того якнайдужче. Певно, вона все-таки закохалася в нього.
— Ти розумієш, що зараз тебе розшукує все місто? Розумієш, що твої близькі зараз сходять із розуму тому, що тебе нема? А враховуючи те, що зараз відбувається на наших вулицях, я взагалі дивуюся, як вони ще не збожеволіли!
— Що ти всім тим хочеш сказати?! — викрикнула вона, плачучи. У дівчини починалася істерика.
Олег уже давно помітив, що нерви її були не надто міцними. Він тільки хотів відповісти, що хоче, щоби Катя повернулася додому, як вона знову викрикнула:
— Ти просто хочеш позбутися мене! Ти боїшся, що мене знайдуть у тебе й ти матимеш проблеми! Адже ж так? Ну, визнай це! Так же ж воно і є! — Тепер дівчина просто ридала. Вона кинула в нього подушку й вибігла з кімнати. Олег почув, як зачинилися двері у ванній кімнаті. Він спокійно, але швидко пішов за нею.
— Відчини двері! — гукнув він.
Натомість почув шум води. З-поміж того він розібрав ревіння дівчини.
«Чорт забирай!» Зрештою вона насправді мала рацію. Ця малолітня йому вже просто набридла. Вона була молодшою від нього на десять років. Не надто розумною. Любила поговорити й посміятися. Тим-то, певно, і привернула його увагу. Проте йому набридло, що з нею нікуди не можна було вибратися. Уже бозна-скільки часу її розшукувала поліція. А коли він помітив отой хвіст за її друзями… То вже взагалі було занадто. Йому не хотілося бути пійманим на такій дрібниці. Звісно, навряд йому за це щось було б, адже вона повнолітня. Та все ж.
Олег іще раз покликав її. Але почув лише схлипування. Він постояв іще кілька хвилин біля дверей, потім повернувся на кухню. На столі схолонув обід. Він схопив тарілку з картоплею й відбивними й жбурнув у стіну. Їжа й скалки від розбитої тарілки розлетілися по всій кухні. Він швидко відвернувся, мимоволі затуливши голову руками. Одна зі скалок, зовсім маленька, вдарилася об його руку й застрягла між великим і вказівним пальцем. Відчувся неприємний біль. Чоловік знову вилаявся й різким рухом висмикнув шматок скла. Проступила кров. Він висмоктав якусь частину, відтак, зрозумівши, що такі дії не дуже допоможуть, підставив руку під холодну воду. Потім зі злістю схопив кухонну ганчірку й замотав кінцівку.
Раптом почувся дивний звук. Ніби грюкнули дверима. Він вибіг із кухні й попрямував до ванної. Та підсвідомо Олег розумів: то гримнули вхідні двері. І та думка виявилася правильною. У ванній нікого не було. Лише так само лилася холодна вода.
Він закрутив кран і побіг до виходу з квартири. Як він і думав, було відчинено. Дівчина втекла. Проте Олег і не збирався її зупиняти. Перевів подих. «Вона або повернеться до себе додому, або ввечері сюди». Одного разу це дівчисько вже тікало після сварки. «Сподіваюся, цього разу Катя піде до себе».
То була не дуже велика тінь. Відразу стало зрозумілим, що людина теж невелика. І те, що позаду панувала абсолютна мовчанка, підказувало: треба бути обережним.
Напружившись, я підвів голову, але очей із тіні не зводив. Фігура позаду заворушилася. Я різко підвівся й зіскочив із лавки. Швидко озирнувся. То був дід, безхатченко, за яким я недавно спостерігав. Він мовчки стояв і свердлив мене своїм прямим непорушним поглядом. Щось незвичне й неприємне було в його увіп’ятих у мене очах. Він стояв спокійно й просто дивився. І той вираз обличчя чомусь здався мені знайомим.
У першу хвилину мені відняло мову. Інстинктивно я озирнувся, чи є поблизу люди. Дуже далеко я помітив стару в темній хустці, що блукала між рядами. Поблизу (через кілька рядів), біля чиєїсь могили, сиділо двоє.
Здоровий глузд підказував мені, що немає чого боятися, адже ми з ним незнайомі й дід просто, напевно, збирався просити грошей. Але інтуїція попереджала про небезпеку.