Щойно впорався він з цими справами, як од Альварадо прибув гонець з лиховісною новиною: в Теночтітлані вибухло повстання. Розлючений народ загнав іспанців у їхні квартири й залишив без харчів. В першу-ліпшу хвилину ацтеки могли піти на штурм і знищити чужинців.
Що ж сталося? Було, як і щороку, свято на честь бога війни. Шістсот найвищих ацтецьких сановників зібралося на майдані біля піраміди, щоб відзначити свято традиційними обрядами — співами й ходами. Альварадо дав знак, конквістадори накинулися на беззахисних ацтеків і вирізали їх до ноги. Потім обдерли з трупів усі коштовності. Індіанці не дали ніякого приводу для цієї різні, єдиним її мотивом була наймерзенніша жадоба вбивства й грабунку.
Кортес негайно вирушив на допомогу і 24. червня того ж року вступив до міста. На опустілих вулицях і площах панувала зловісна тиша. Дивний збіг обставин: ніхто не зробив спроби перешкодити обом арміям з’єднатися.
Та тільки-но Кортес зачинив за собою браму, як у місті почувся грізний гомін. За хвилину озброєний до зубів натовп уже сунув, мов страшна буря, до фортечних стін. На всіх сусідніх вулицях, дахах будинків і навіть на піраміді з’явилося повно чоловіків, жінок та дітей. На іспанців посипався град стріл і каменів, а потім індіанські воїни в небувалій метушні й тисняві один поперед одного почали лізти на мури, незважаючи на те, що гармати й аркебузи нещадно спустошували їхні лави.
Серед іспанців не було серйозних втрат, але запал атакуючих сповнив їх жахом. Кортес раз у раз робив вилазки з кавалерією і піхотою, але то була сізіфова праця. Індіанців гнали і топтали кіньми, рубали мечами, кололи списами, — вони відступали, та за хвилину повертали знову, чіплялися обома руками за коней, стягували вершників із сідел і тих, кого брали живцем, одразу ж різали перед олтарем бога війни. В каналах і на озері було повно човнів з воїнами. На греблях ацтеки розібрали мости й зробили барикади, щоб відрізати іспанцям дорогу до відступу. Кортес лютував і метався, відчуваючи своє безсилля, потім наказав палити будинок за будинком, квартал за кварталом. Незабаром усе місто перетворилося на море вогню.
Нарешті він дійшов до висновку, що єдиний порятунок — укласти перемир’я й добитися, щоб їх випустили з міста. Він звернувся до Монтесуми з проханням допомогти йому в цій справі. Повелитель ацтеків, чи то бажаючи врятувати столицю від остаточного знищення, чи, може, через ту саму боязливість, не відмовив у допомозі.
Надівши найкраще своє вбрання, він вийшов на мур і благоговійним голосом звелів своєму народові припинити боротьбу. Але повстанці уже втратили пошану до королівської величності Монтесуми. Його підлеглі аж заревіли од люті, посипались образи. Монтесуму закидали камінням. Один камінь влучив його в лоб. Смертельно поранений, король опустився на землю.
Останні хвилини життя Монтесума провів самотньо, в розпачі. Він зривав із себе пов’язки, відмовлявся од їжі, з нетерпінням чекаючи смерті. Іспанці віддали труп небіжчика ацтекам, які так сховали його, що й досі не можна знайти.
Як тільки настали темні, безмісячні ночі, Кортес постановив нишком вирватися з пастки. Вночі ацтеки не охороняли міста, отож справа могла скінчитися успішно. Зробивши заздалегідь переносний міст, іспанці та їхні союзники-індіанці одної ночі вирушили в дорогу. Вони вже перебралися через першу вирву на греблі і саме підходили до другої, коли це якась індіанка, що, незважаючи на пізній час, прала білизну, помітила їх у темряві і зчинила тривогу.
Городяни вмить посхоплювались і кинулися в погоню за втікачами. На греблі набилося повно воїнів, озеро вкрилося човнами, закипіла битва. У розтягнуту колону іспанців та їхніх союзників полетіла злива стріл і каміння. Воїни з човнів стягували іспанців у воду й брали їх живцем на жертви ацтецьким богам.
Загарбники боронилися до останнього подиху, але їхні втрати ставали дедалі більші. Від остаточного розгрому їх урятували нищівні удари кінноти й залпи артилерії, які трощили човни й змітали індіанців з греблі. Скориставшись з хвилинного сум’яття, іспанці кинулися в воду, щоб плавом добратися до берега, де можна було вільніше маневрувати.
Після цієї битви од війська Кортеса лишилась жалюгідна ватага закривавлених, обідраних і знесилених недобитків. Іспанці втратили близько третини всіх солдатів, а тлашкаланці — понад п’ять тисяч воїнів. Серед тих, що вийшли з цього розгрому живі, не було жодного, хто б не мав рани. Пропали всі гармати й аркебузи, частина арбалетів і більшість коней. На дно озера пішло також усе золото ацтеків, яке іспанці перед битвою поділили між собою і намагалися винести з міста.