Кортес рушив до столиці тлашкаланців. Через кілька днів конквістадори почали вилазити на схили гірського пасма, яке відділяло їх од країни тлашкаланців. Зійшовши на перевал, вони зупинилися, наче вражені громом: усю долину Отумба заповнювали незліченні юрби воїнів-ацтеків, одягнених у ватне убрання з білої тканини. Здалеку здавалося, що то випав сніг. Над головами воїнів здіймалися списи й військові клейноди, майоріли строкаті пера, видніли гротескні (вони зображали голови різних звірів) шоломи вождів.
Іспанці й тлашкаланці, яких зустріли несамовитим ревом і оглушливим свистом, впевнилися, що це вже надійшла їхня остання година. У відчаї, намагаючись віддати життя якнайдорожче, конквістадори кинулися в самісіньку середину цієї густої людської маси. Попереду на коні їхав Кортес, одразу ж за ним пробивались іспанські солдати, колючи на всі боки рапірами, списами й стилетами, а замикали колону тлашкаланці, озброєні своїми страшними палицями з гострими обсидіановими кільцями.
Попередні бої з чужоземцями нічого не навчили ацтецьких вождів; з незрозумілою безтямністю вони знову допустили тактичну помилку, від якої не вбереглися колись тлашкаланці, а потім і вони самі в боях на вулицях Теночтітлана. Збившись у тісній долині, ацтеки не могли використати кількісної переваги й одразу кинути в бій свої численні загони. Битва зводилася до окремих поєдинків, а в них індіанці не могли справитися з конквістадорами, які були вкриті панцирами і вправно володіли рапірами.
І все ж ця жменька приречених загинула б під натиском значно більших сил ворога. У солдатів уже мліли руки, серед них багато було поранених, що ледве стояли на ногах. Сам Кортес, упавши з убитого коня, добряче потовкся. Ацтеки напирали дедалі дужче, іспанцям загрожувала остаточна поразка.
Але в останню мить Кортес помітив щось таке, що знову запалило в ньому надію і волю до боротьби: поблизу стояв оточений почтом воєначальник ацтеків. Кортес упізнав його по великому султанові на золотому держальцеві. Іспанець кинувся до вождя і, поки схаменулась особиста охорона, проштрикнув його списом і вирвав у прапороносця державне знамено.
І знову повторилося явище, дуже характерне для тогочасних індіанських племен: армія, яка щойно була взірцем дисципліни й хоробрості, одразу ж втратила свою згуртованість та боєздатність. Особиста охорона вождя і його почет дременули на всі боки. Переполох поширювався, мов пожежа в степу, заражаючи найсміливіших воїнів. Ацтеки кинулися врозсип, утікаючи з поля бою. 8 листопада 1520 року іспанці здобули в Мексіці найбільшу перемогу.
В країні тлашкаланців Кортес одразу почав планувати новий похід проти ацтеків і з цією метою послав до Веракруса по допомогу. Тим часом серед ацтеків спалахнула епідемія чорної віспи, яку загарбники привезли з Європи. Від цієї хвороби загинули тисячі індіанців, і серед них брат Монтесуми, вождь повстання, Куїтлауак. І хоч його наступник Куаутемок оголосив священну на: родну війну, намагаючись залучити до неї навіть тлашкаланців, окремі міста й племена навперейми присилали Кортесу запевнення у своїй лояльності, підписуючи в такий спосіб вирок і собі, й своїм побратимам.
Доля, здавалось, усміхалася Кортесу. Звідусіль почала надходити підмога, якої він взагалі не сподівався. В порту Веракрусі став на якір корабель, який привіз багато вогнепальної зброї та боєприпасів. Губернатор Куби Веласкес надіслав цю зброю генералові Нарваесу, а дісталася вона Кортесові. Загін із ста солдатів-піхотинців і двохсот кавалеристів, яких губернатор Ямайки послав завоювати Юкатан, одразу ж перейшов до Кортеса. Якийсь корабельник продав Кортесу свій корабель, навантажений зброєю, а екіпаж його завербувався до конквістадорів. Уже під час облоги Теночтітлана до Веракруса прибули невідомо звідки ще три кораблі, на яких було двісті піхотинців і сімдесят кіннотників.
Усе це зміцнило армію Кортеса — вона стала сильніша, ніж будь-коли до того, і складалася з 818 солдатів-піхотинців (з них 118 були озброєні арбалетами й аркебузами), 110 кіннотників, 3 великих залізних гармат, 15 легких бронзових гармат — так званих фальконетів, а також 75 тисяч тлашкаланських воїнів.
Кортес пам’ятав, як далася їм узнаки флотилія ацтецьких човнів, отож надумав виставити проти неї свій власний флот. Він наказав побудувати тринадцять бригантин, оснащених вітрилами. Такелаж, вітрила і залізне окуття взяли від спаленої колись армади.