Шумери не змогли об’єднатися в монолітну державу. Хоч їх і зв’язувала спільна культура та релігія, вони були розбиті на численні міста-держави, які весь час воювали між собою, намагаючись вирвати для себе найкращі землі і нав’язати суперникам свою зверхність. Ось у цей період і виникає могутня держава Аккаду, царем якої став Саргон. Об’єднавши північні семітські племена в одну державу, він повів свої війська на недружні між собою міста-держави шумерів, по черзі переміг їх і створив першу в Месопотамії велику деспотичну монархію. Проте вища культура підкореного народу швидко поширилася на аккадців, і тому монархія Саргона незабаром стала шумерською державою.
Звідки прийшли шумери і до якої групи народів їх треба віднести? Дослідженням знайдених черепів та кісток встановлено, що вони були відгалуженням індоєвропейців, лінгвісти ж твердили, що мова цього народу споріднена з групою яфетичних мов.
Існує чимало даних, які свідчать про те, що шумери були спочатку гірським народом і, напевне, прийшли з іранських височин або з азіатських гір. У стародавні часи племена, які жили в гірських місцях, складали жертви богам переважно на вершинах гір. Отож, мабуть, і шумери завжди поміщали своїх богів на якійсь височині. В Межиріччі не було гір, і щоб виконати давню традицію, тут будували величезні піраміди з невипаленої цегли — так звані «зикурати», тобто «святині богів». На зрізаних вершинах цих штучних гір богам споруджували храми. В кожному шумерському місті відкопано принаймні один такий зикурат.
Але таке припущення розбігається з повідомленнями самих шумерів, які наполегливо твердили, що вони прибули «із-за моря». Археологи не виключають і цієї можливості, адже не раз доводилося впевнятись, що в багатьох, на перший погляд, неймовірних заявах шумерів було якесь зерно істини. До того ж сліди шумерської культури знайдено в Афганістані, Белуджистані і навіть у долині Інду, за 2 500 кілометрів од Месопотамії. Ось чому наука вважає, що питання про походження шумерів ще й досі остаточно не розв’язане.
У місті Урі в царських могилах, яким ми присвячуємо окремий розділ, знайдено плиту з мозаїчними зображеннями шумерів, так званий «Штандарт з Ура». У свій час ця знахідка викликала небувалу сенсацію. Шумерів на цій плиті показано такими, якими вони були в третьому тисячолітті до нашої ери. Ми бачимо тут, як бенкетує цар-жрець в оточенні свого двору. Сановники, убрані в пишні шерстяні тканини, схожі на туніки, тримають у руках келихи. Ті люди схожі на сучасних арабів — у них великі голови, широкі обличчя і довгі носи. На відміну од вавілонян та ассіріян пізніших часів вони не мали ні вусів, ні бороди. В нижній частині «Штандарта» бачимо жертовних тварин, яких ведуть на забій, зв’язаних воєнних бранців, шумерських солдатів — усі в шоломах, озброєні щитами й списами. Тут же їдуть колісниці, запряжені ослами. Це було надзвичайно важливе відкриття — адже доти вважалося, що бойові колісниці ввели тільки ассіріяни.
НЕБЕСНА СВЯТИНЯ З БЛАКИТІ Й ЗОЛОТА
1922 року археологічна експедиція англійського вченого Леонарда Вуллі розпочала систематичні археологорозвідувальні роботи на пагорбі, який араби звали «Смоляною горою». То були величезні руїни Ура, столиці й храму бога місяця Наннара, якого, майже дві тисячі років дуже шанували шумери, вавілоняни та ассіріяни.
Вибравши тисячі тонн піску та каміння, експедиція відкрила підвалини й зруйновані мури величезного зикурату. Ретельні виміри дали можливість відновити майже в усіх деталях вигляд споруди. Вона височіла трьома поверхами звужених угору терас. На зрізаній вершині стояла святиня, до якої вели три ряди крутих сходів по сто східців у кожному. Піраміда являла собою солідну будівлю з цегли-сирцю, а зовні вона була обкладена випаленою цеглою.
Вимірявши піраміду, археологи знайшли особливі відхилення й неправильності в її побудові, яких спочатку не могли пояснити. Стіни окремих ярусів, поставлені одна на одну, немов кубики, були не вертикальні, а трохи нахилені, наче середньовічні мури чи кам’яні підмурки. Більше того, вони утворювали не прямі лінії, а вигиналися всередину горизонтальною дугою. Вчені відновили схему піраміди й легко з’ясували смисл цих загадкових відхилень. Зібрана з прямокутних, покладених один на один кубів, будівля справляла б враження важкої й похмурої брили. А трохи нахилені, ввігнуті стіни фасаду утворювали м’які лінії, і по них погляд людини міг вільно перенестися вгору на святиню — вінець і мету всієї споруди. Стало зрозуміло, що шумерські архітектори були не тільки чудовими будівельниками, але й витонченими митцями, які добре знали таємницю композиції великих будівель. З гідною подиву майстерністю вони вміли поєднати в цих будівлях монументальну силу з враженням легкості й чарами гармонії.