Та куди страшнішу катастрофу приготувала місту природа. Євфрат поступово змінив своє русло. Він одійшов від стін міста майже на п’ятнадцять кілометрів на схід. Занедбане й збідніле місто вже не мало коштів на те, щоб спорудити нову систему каналів і за їхньою допомогою припинити висихання навколишніх полів. Колишні городи, сади й лани перетворилися незабаром у степи й пустелі. Жителі покинули місто, переселившись в інші-місцевості, в села, де легше було здобути шматок хліба.
Покинуте місто поволі руйнувалося. Піщані бурі покрили руїни товстим шаром піску. З роками ніхто вже й не пам’ятав, що під тими курганами лежать жалюгідні рештки могутньої держави, яка тисячоліттями була горнилом великої, багатої цивілізації.
У верхніх шарах руїн знайдено рештки осель, які збудовано з колишньої шумерської цегли, викопаної пізніше з землі. В одній оселі під плитами підлоги знайшли горщик, а в ньому повно клинописних табличок, з яких можна уявити собі той останній, дуже сумний період існування святині. В оселях животіли останні жерці бога Наннара. Вони існували на милостиню небагатьох людей, які серед безлічі послідовників учення Зороастра чудом зберегли вірність своїй колишній релігії.
В іншому місці пагорба археологи наткнулися на гончарні печі й житла перських поселенців, знайшли клинописні таблички середини V століття до нашої ери. Потім місто огорнула імла забуття, яка висіла над ним протягом майже 25 віків, аж до 1922 року, коли експедиція Вуллі почала свої перші розшуки на Смоляній горі.
НАЙСТАРІША В СВІТІ ЕПІЧНА ПОЕМА
Під впливом чарівних казок з «Тисячі і однієї ночі» Лейярд мріяв про подорожі по Близькому Сходу. І коли ці мрії збулися, він несподівано натрапив на загадкові пагорби Месопотамії.
Лейярд був ділова людина й Відзначався наполегливістю в досягненні наміченої мети; але рушієм у тих мандрах була його романтична вдача. Від романтичних мрій до наукових відкриттів — ось та дивна дорога, якою йшов Лейярд.
Зовсім іншим, сучасним типом археолога можна було б назвати англійця Джорджа Сміта. Це був скромний, тверезий і працьовитий чоловік, який заробляв собі на життя, працюючи гравером у державному монетному дворі в Лондоні. Хлопець з дитинства відзначався замилуванням до науки, але батьки його були надто бідні, щоб дати синові вищу освіту. І юнак з видатними здібностями мусив найнятися учнем ремісника-гравера, на довгі роки стати до граверського верстата.
Але це не вбило у Сміта прагнення до знань. Після роботи він використовував кожну вільну хвилину, щоб поповнити свою освіту. Насамперед вивчав іноземні мови, зачитувався історичними творами. З ассіріологією він зіткнувся зовсім випадково. Британський музей розпочав видання альбома під назвою «Клинописні тексти західної Азії» і доручив Смітові виготовити друкарські» кліше. То була механічна робота гравера-копіювальника, але дивні знаки так зацікавили Сміта, що він вирішив навчитися читати їх.
Це був зухвалий намір, здавалося б, заздалегідь приречений на невдачу. Бо скільки ж праці і зусиль мав докласти самоук, щоб досягнути своєї мети, скільки безсонних ночей мусив провести в тяжкій науці, щоб опанувати таємниці ассіріології. Але виняткові здібності і благородний науковий запал допомогли йому перебороти всі труднощі. У своїх спогадах, які здобули собі таку велику популярність, що витримали аж сім видань, Сміт ось як говорить про мету свого життя: «Кожен має певні нахили і вподобання, які за сприятливих обставин можуть осяяти йог, о життя. У мене завжди був потяг до сходознавства, з молодих років я цікавився археологічними дослідженнями та відкриттями на Сході, зокрема видатними працями Лейярда і Роулісона. За кілька перших років я зробив мало або майже нічого, але 1866 року, бачачи незадовільний стан нашої науки про ті частини Азії, що зв’язані з біблійною історією, я поклав собі зробити що-небудь для розв’язання певних спірних питань».
Того самого року 26-річний Сміт надрукував першу свою працю з питань ассіріології, завдяки якій він одразу ж став широко відомий у наукових колах і перетворився з любителя-самоука на визнаний науковий авторитет у галузі ассіріології. Наступного року прийшла жадана винагорода за всі зусилля: Сміт дістав призначення на посаду асистента єгипетсько-ассірійського відділу Британського музею, де він міг уже цілком віддатися улюбленій роботі.
Здавалося, що тепер життя його потече спокійно, в затишку наукового кабінету. Та доля вирішила інакше. Сміт був типовий учений з тверезим розумом, і його ставлення до життя аж ніяк не відзначалося романтичністю. Тому, напевне, він і сам почував себе захопленим зненацька, коли на нього, мов з рога достатку, посипалися різноманітні пригоди й переживання, про які міг би мріяти лише невиправний романтик. Цей скромний трудівник науки спочатку здивував цілий світ своїми відкриттями, а потім пустився в мандри, фантастична мета яких викликала справжню сенсацію в англійській бульварній пресі. Навіть загинув він при незвичайних і драматичних обставинах, немовби примхлива доля до останньої хвилини не переставала бавитися з цим романтиком мимоволі.