Хоч археологи й звикли вже до сенсаційних відкриттів на кладовищі, але ця знахідка викликала в них особливе зацікавлення. Адже до того часу там не було відкопано жодної спільної могили, і, крім того, вчені ще не бачили, щоб покійники лежали поховані просто в землі, без захисної мати чи труни. І ще одна незвичайна обставина: крім традиційного кубка, цим покійникам не дали для потойбічної подорожі ніяких предметів домашнього вжитку, навіть посуду з їжею і напоями, який майже завжди знаходили в інших могилах. Це, здавалося, заперечувало все те, що доти пощастило довідатись про похоронні обряди шумерів.
Отже, спільна могила була археологічною загадкою, повитою якоюсь романтичною таємницею. Та не встиг, Вуллі зробити з приводу цього якихось припущень, як увагу його привернуло нове відкриття. Скелети лежали на лозовій маті, яка була немовби підлогою могили. При ретельніших дослідженнях виявилося, що підлога тут не горизонтальна, а досить похила, і мата тягнеться під землю за межі цієї ями. Почали копати в тому напрямку, куди вона йшла. І з кожним кроком ставало ясніше, що тут був похилий хід до чогось невідомого, поки що схованого під землею. П’ять воїнів лежало біля отвору цієї галереї, ніби вони мали охороняти вхід.
Трохи далі, впоперек галереї на всю широчінь її лежали двома рядами кістки десяти жінок. Надзвичайне багатство прикрас свідчило про те, що ці жінки не належали до простолюду. На голові в них були золоті пов’язки, інкрустовані каменями з лазуриту й червоного залізняку, на шиї — барвисте намисто дуже тонкої роботи. Але й біля них не було тих речей домашнього вжитку, які передбачав похоронний ритуал.
З цього часу майже кожен удар кайла означав нове відкриття. Недалеко від. жіночих скелетів відкопано рештки напрочуд красивої арфи. Правда, від її дерев’яної рами не лишилося й сліду, але металеві частини й оздоба лежали так, що по них можна було відтворити інструмент таким, яким тисячі років тому його поклали сюди шумери. Горизонтальний брусок арфи окуто золотою бляхою. В ній ще стирчали цвяхи з золотими головками — кілочки, на які натягували струни. Краї скриньки-резонатора прикрашала мозаїка з червоного залізняку, лазуриту й білих черепашок. Проте головною прикрасою був чудовий барельєф з тонкої золотої бляхи. На ньому зображено голову бика з очима та бородою, зробленими з лазуриту. На арфі були зотлілі кістки жінки, яка лежала, розкинувши руки, прибрана в золото і барвисте намисто. Певно, то була арфістка.
Ця сцена глибоко хвилювала своїм німим трагізмом. Робітники й археологи ще не отямились від першого враження, коли внизу похилої галереї було викопано кістки тварин, як незабаром виявилося, ослів. Тут же знайдено сліди ридвана з полозками замість коліс. Збоку лежали скелети двох чоловіків, напевне возіїв. Ридван був щедро оздоблений мозаїкою з білого, червоного й голубого каміння, а також золотими барельєфами, на яких зображено голови левів з лазуритовими гривами.
Навколо ридвана валялися найрізноманітніші речі й коштовні дрібнички. Там знайдено своєрідні мозаїчні шахівниці для якоїсь масової гри, вази та глечики з золота, срібла й алебастру, інструменти й різноманітне туалетне причандалля з золота, а головне — археологічний унікум: прекрасні вироби з вулканічного скла. Дві голови левів, майстерно зроблені з срібної бляхи, були рештками трону, дерев’яні частини якого уже потрухли. Але найбільше зацікавлення викликала напівзогнила скриня, на якій ще виразно видно було тонкий орнамент з черепашок і лазуриту.
Після копітких робіт, які мали на меті уберегти скарби від руйнації, археологи почали відсовувати скриню. І ось — нова таємниця: вражені присутні побачили, що скриня затуляє своїм дном отвір, пробитий у цегляній стелі чи підлозі. Це був не випадковий вилом,» бо ті, хто його зробив, намагалися потім замаскувати отвір — закласти цеглою.
Цегляний мур на дні галереї був, як виявилося, частиною купола гробниці, обкраденої злодіями. В ній знайдено тільки дві срібні моделі човнів, цікаві тим, що на вигляд вони зовсім не відрізнялися відчовнів, якими й досі користуються жителі Месопотамії. Але найцінніша знахідка була циліндрична печатка з написом, який повідомляв, що колись у цій гробниці поховано царя на ім’я Абаргі.
При докладному огляді склепу-гробниці виплила ще одна цікава деталь: цар Абаргі лежав тут разом з іншими особами, певно, своїми найближчими домашніми. Виходить, навіть мурований царський мавзолей був спільною могилою.