Через відчинені ворота гробниці у півтемряві видно розкішно убраний труп царя, який лежить на похоронних ношах. І доки тривав похорон, тут линуть тихі звуки арф, жіночий хор, обрядові співи жерців і голосіння придворних жалібниць.
За умовним сигналом люди з царського почту підходять по черзі до великого казана, черпають кубком снотворний напій і хильцем випивають його. Потім повертаються на свої місця, лягають на землю й поволі засинають. Арфістки перебирають струни дедалі повільніше, співи замовкають… Довкола настає велика, сповнена чекання тиша.
І от з вершини зикурату лунають звуки фанфар. На знак жерця в яму спускаються солдати; спритними ударами кинджалів вони добивають людей і тварин. Після цього грабарі засипають жорствою вхід у гробницю, закидають землею величезну яму разом з похилим спуском і склепом. Люди в жалобі поволі повертаються до своїх повсякденних справ…
Минуло тільки три століття, а про царську пару в підземному мавзолеї зовсім забули. Наступні покоління жителів Ура вже нічого не знали про володарів, які забрали з собою стільки людських офір і стільки коштовних скарбів, не знали навіть, що в тому місці було колись кладовище. І тут почали зсипати різне сміття, каміння. Пагорб піднімався дедалі вище, і склепи опинилися глибоко під землею. Минуло ще сім століть, і там виникло нове кладовище, на якому поховано перукаря та дворецького дочки царя Саргона, жриці богині Місяця.
Тільки через п’ять тисяч років археологи витягли з мороку забуття імена цариці Шубад і царя Абаргі, відкрили приголомшливу таємницю їхнього похорону.
ОРЕНДАРІ МАЄТНОСТЕЙ БОЖИХ
Урожайна, колись Месопотамія була водночас убогим краєм: природа не дала їй ніяких корисних копалин. Тому сировина, з якої шумерські ремісники виготовляли художні вироби, що їх так багато знайшли археологи, неодмінно мала походити з-за кордону.
Царі та жерці привозили з інших, часом навіть далеких країн кедрове дерево, напівблагородні камені, алебастр, діорит, мідь, черепашки, золото й срібло, а насамперед улюблений лазурит. Ці коштовні товари, вони діставали за продукти сільського господарства свого краю — шерсть, худобу, ячмінь, маслини, м’ясо, свійську птицю й фініки, а частково й за готові вироби шумерських ремісників, такі, як шерстяні тканини, шкіряні сандалі, зброя, оздоблена різноманітними прикрасами, ювелірні вироби, кераміка, інструмент, майстерно виготовлені печатки, посуд з різних металів, статуетки, косметичні товари.
Дивовижне багатство, відкопане в могилах шумерських царів-жерців, говорить нам про тогочасні суспільні стосунки більше, ніж деякі письмові джерела. Ми довідуємося передусім про два основні факти: по-перше, вже за 3 000 років до нашої ери внаслідок технічного. поступу в рільництві шумерський селянин виробляв значно більше продовольства, ніж йому потрібно в було на власний прожиток; по-друге, весь цей надмір продукції панівні класи загарбували собі, багатіючи на цьому.
Яскраве світло на класовий устрій шумерських міст кидають записки та хроніки, знайдені в руїнах храмів і палаців. Жерці й деякі шумерські царі збирали бібліотеки й архіви клинописних табличок, які зберігали в конвертах з випаленої глини. Завдяки щасливому збігові обставин, до нас дійшло кілька таких бібліотек, як, наприклад, бібліотеки в містах Лагаш, Ніппур і Сіппар, що містять десятки тисяч клинописних табличок і насамперед велика бібліотека в Ніневії. Її заснував ассірійський цар Ашурбаніпал, палкий любитель документів, який за допомогою цілої армії переписувачів та агентів зібрав у своєму палаці всі доступні йому джерела — майже всю ассіро-вавілонську літературу.
Буржуазна археологія не вміла використати цих джерел і займалася переважно історією царів, воєн та завоювань. Вона мала досить туманне уявлення про такі питання, як розпад первісної общини у месопотамських народів, виникнення суспільних суперечностей, рабства, а також перші прояви класової боротьби, виразні відгуки якої знаходимо в письмових джерелах з шумерських бібліотек.
Зовсім в іншому напрямку провадив ассіріологічні дослідження геніальний російський вчений другої половини XIX століття Михайло Васильович Нікольський. На противагу іншим буржуазним історикам, Нікольський цікавився насамперед життям та працею широких народних мас і на підставі ретельного аналізу клинописних табличок зробив у цій галузі по-справЖньому сенсаційні відкриття. Досконало вивчивши клинописні таблички, викопані в Лагаші, Нікольський написав двотомну працю про життя та звичаї шумерів, яка дає нам багатющі відомості з історії цього народу. З неї ми дізнаємося про те, які професії існували в шумерських містах-державах, в яких умовах працювали там ремісники, про рабство й насамперед про обробіток землі. Нікольський перший вірно висвітлив економічні та суспільні стосунки в Шумері, його дослідження продовжили радянські вчені. Озброєні науковим діалектичним методом, вони дали нам ясну картину шумерського суспільства від первісної общини і до рабовласницької держави. Узагальнення всіх цих досліджень зроблено в чудовій праці В. І. Авдієва «Історія Стародавнього Сходу».