Провадити будь-які наукові дослідження, не прочитавши ієрогліфів, було неможливо. Тому вчені звернули найпильнішу увагу на «Розетський камінь»; напис двома мовами давав надію, що саме тут буде знайдено ключ до таємниці. Та поки що всі спроби знайти його були марні. Нарешті вже виник сумнів, чи зможе хто-небудь взагалі впоратися з цією справою. Видатний французький орієнталіст Антуан Сасі наважився навіть заявити, що ця «проблема надто складна й науці її не розв’язати».
ШАМПОЛЬОН, ВОСКРЕСИТЕЛЬ ІЄРОГЛІФІВ
В той час, коли навколо ієрогліфів точилися палкі суперечки, Наполеон призначив префектом у Гренобль одного з членів єгипетської комісії, математика й фізика Жана-Батіста Фур’є. Великий вчений щиро піклувався про місцеві школи, віддаючи справі освіти багато часу й любові. 1801 року, обстежуючи одну з середніх шкіл у Греноблі, він звернув увагу на одинадцятилітнього учня Жана-Франсуа Шампольона — хлопця з східними рисами обличчя, якого товариші дражнили через це «єгиптянином».
Під час розмови здивований Фур’є довідався, що цей миршавий, хворобливий на вигляд хлопчина цілком вільно розмовляє латинською і грецькою мовами, а тепер саме почав вивчати стародавню єврейську мову. Неабиякий розумовий розвиток малого справив нй Фур’є таке велике враження, що вчений запросив його до себе додому. Він провів його по всіх кімнатах і показав багату колекцію пам’яток старовини, привезених з Єгипту. Шампольон весь час мовчав, але побачивши клапті папірусів, покриті ієрогліфами, несміливо запитав:
— Їх уже хтось прочитав?
— На жаль, ні…
— Я колись прочитаю, — відповів хлопець.
У тринадцять років Шампольон вільно володів, крім уже названих мов, ще й арабською, сірійською, халдейською, коптською, старокитайською і санскритом. Слава про цього вундеркінда й геніального лінгвіста незабаром дійшла до Парижа.
Після закінчення середньої школи Шампольон ладнався вступити до ліцею в Парижі. Він написав конкурсну роботу, яку мав прочитати спочатку в ліцеї свого рідного міста. Викладачі сподівалися, що то буде, як звичайно в таких випадках, учнівський твір, і тому були безмежно здивовані, коли молодий кандидат подав їм серйозне самостійне наукове дослідження «Єгипет під владою фараонів» з безліччю невідомих фактів, які спиралися на тексти з староєврейської, грецької і латинської літератур.
Викладачі були такі захоплені, що замість визнати за Шампольоном право на навчання в ліцеї, постановили прийняти його до свого кола як учителя. Довідавшись про це, Жан-Франсуа зомлів од хвилювання й не міг сам іти додому.
Проте він не скористався з такої пропозиції, а вирушив до Парижа, щоб учитися далі. Сидячи в диліжансі, хлопець звірився своєму опікунові — старшому братові, — що все його навчання — це тільки підготовка, щоб прочитати «Розетський камінь». То була найбільша його мрія, їй він присвятив усе своє життя, всі сили.
Вивчаючи східні мови, Шампольон намагався зрозуміти людей Сходу і тим самим пізнати спосіб мислення стародавніх єгиптян. Він вірив, що тільки копітка праця дасть можливість знайти ключ до їхнього письма й мови.
Основну увагу Шампольон звернув на коптську мову, що була найпізнішою, останньою фазою в розвитку староєгипетської мови. Коптською мовою ще XVII століття користувалися єгипетські феллахи, вона й досі лишилася ритуальною мовою коптської церкви. Шампольон вільно розмовляв цією мовою, а щоб набути практики в письмі, вів нею свої щоденники.
Вивчаючи твори, в яких розповідалося про Єгипет, він так глибоко ознайомився з цим краєм, що відомий л у той час мандрівник по Африці Соміні де Маненкур після розмови з ним вигукнув:
— Та він же знає цей край далеко краще за мене!
Шампольон дуже бідував у Парижі. Жив він у мансарді поблизу Лувру, часто сидів голодний, а з дому виходив неохоче — соромно було показатися в зношеному одязі. Пробирався нишком тільки до бібліотек, де проводив цілі дні, схилившись над книжками. Взимку він тяжко захворів і лежав без догляду в нетопленій вогкій кімнаті. Жив він на скупі кошти, які старший брат присилав йому з своїх невеличких заробітків.
Одного дня Шампольон зустрів на вулиці знайомого, який повідомив лиху новину: ієрогліфи вже розшифровано. Жан-Франсуа зблід і заточився, мов п’яний. Отже, надіям край; вся праця пропала марно тільки тому, що хтось інший випередив його.