У грецькому написі на «Розетському камені» були імена фараона Птолемея і цариці Клеолатри. Отже, ті самі імена мали бути і в обох єгипетських текстах. Але де їх шукати серед сотень загадкових карлючок? На щастя, справа ця була багато простіша, ніж те могло здаватися на перший погляд. Вже давно було відомо, що єгиптяни оздоблювали імена царів рамками. Тому Шампольон не мав жодного сумніву, що в двох рамках, які виразно виділялися в мурашнику ієрогліфів, і написано згадані вже царські імена.
Порівнюючи окремі ієрогліфи з відповідними грецькими літерами, він понад усякі сумніви довів, що його припущення правильне.
Але вчений не задовольнився цим. Він почав порівнювати по черзі єгипетські знаки й грецькі літери, з яких складалися імена «Птолемей» та «Клеопатра», і прочитав кілька ієрогліфів.
За допомогою розшифрованих знаків, Шампольон прочитав ще імена Олександра та кількох римських імператорів у інших текстах і збільшив таким чином загальну кількість прочитаних ієрогліфів.
У деяких випадках він розв’язував справжні ребуси. Так, наприклад, в одній рамці учений знайшов два ієрогліфічні знаки 
, тобто коло з крапкою посередині, а також особливий знак 
, схожий на повернуту вниз виделку з трьома ріжками зверху. Сушачи собі голову над значенням того кола, Шампольон подумав, що це символічний малюнок сонця.
З творів грецьких письменників він знав, що по-єгипетському сонце називалося Ра. Обидва ієрогліфи були в рамці, отже, вони, безперечно, означали ім’я фараона Рамзеса. Але як вимовлялася друга частина імені, тобто згадана вище виделка? Відповідь на це запитання вченому дала коптська мова. В ній є слово месес, що означає син. Справа стала ясна: в єгипетській мові царське ім’я звучало Рамесес, тобто по-нашому «син сонця».
Нам тепер важко оцінити, яких величезних розумових зусиль доклали Шампольон і його численні послідовники, розшифровуючи ієрогліфи. Єгипетське письмо складніше, ніж це здавалося б, якщо мати на увазі наведені вище приклади. Досить згадати інші характерні деталі, щоб пересвідчитися в цьому.
Єгиптяни зовсім не записували голосних звуків, тому слова у них складалися тільки з приголосних. Щоб краще собі це уявити, застосуємо такий метод писання до нашої мови. Якби перед нами були, наприклад, групи приголосних «кт» або «лс», то це могло б означати кіт, кут, кит або кат і ліс, лис або лес.
Щоб не було таких сумнівів, єгиптяни ставили в кінці слів так звані детермінативи, або визначники, що вказували, про які саме речі йшлося в кожному окремому випадку. При слові «кт» ми помітили б малюнок кота, кута, кита або ката.
Але це ще не все. Єгиптяни виражали абстрактні поняття теж за допомогою конкретних предметів, передаючи їхнє значення різноманітними символами-детермінативами. Група приголосних «вр» означала іменник «ластівка» або прикметник «великий». У першому разі біля неї малювали ластівку, а в другому — сувій папірусу.
Можна собі уявити, скільки праці й часу мусив віддати Шампольон, перш ніж йому пощастило розкрити таємничу роль отого сувою папірусу. А таких ребусів було в ієрогліфічних написах безліч.
Треба сказати, що єгипетська мова була в ужитку довше, ніж будь-які інші мови світу, за винятком китайської. Люди користувалися нею, починаючи принаймні з IV тисячоліття до нашої ери і кінчаючи XVII століттям нашої ери, тобто п’ять тисяч років. Зрозуміло, що протягом цього величезного періоду єгипетська мова невпинно розвивалась і зазнала дуже грунтовних змін. Коли б троє єгиптян — один з 3000-го, другий з 2000-го, а третій з 1000-го року до нашої ери — зустрілися разом, то вони, напевно, не змогли б порозумітися між собою.
Так само змінювалося поступово й ієрогліфічне письмо. Крім змін графічних, про які ми вже згадували, відбувався процес внутрішнього розвитку. Стародавні грецькі письменники не помилялися в своїх думках про те, що спочатку ієрогліфи справді були малюнками. Але ще в дуже далекі часи вони почали передавати звуки — малюнки вже виражали не цілий предмет, а тільки першу приголосну з його назви. Так єгиптяни дістали двадцять чотири складові знаки. Треба сказати, що далі вони вже не пішли, тобто створити абетку, яка відіграла надзвичайно велику роль в історії людства, не змогли.