Найновітніші методи визначення дат археологічних пам’яток, а отже і їхньої історії, дала наука про атоми, так звана атомістика. Під впливом космічних променів на живі рослинні й тваринні організми утворюється відміна вуглецю — С14, що має радіоактивні властивості і, розпадаючись, виділяє з себе дрібнесенькі частки. Обчислено, що атоми цієї різновидності вуглецю живуть близько восьми тисяч років.
Із смертю організму частки перестають виділятись, а ті, що зібралися за життя організму, поступово розкладаються. Отже, що старіша археологічна пам’ятка, то слабше має проявлятися випромінювання. Інтенсивність цього випромінювання можна виміряти за допомогою апарата Гейгера — Мюллера. Вчені провели досліди на єгипетських муміях, вік яких знали з інших джерел, і встановили, що через випромінювання можна визначати вік старовинних пам’яток з допустимою в таких випадках помилкою до 200 років.
Предметом палких суперечок є так звана «довга й коротка хронологія Єгипту». Питання це далеко не дріб’язкове, бо йдеться про те, коли почалася історія єгипетської держави — на якихось 2 500 (навіть більше!) років раніше чи пізніше.
У дуже спрощеному вигляді справа тут така. В період другої династії єгипетські жерці почали вести сонячний календар. Рік вони ділили на повних 365 днів, тому між сонячним і календарним роком була різниця на одну чверть доби. За чотири роки ця різниця становила вже повну добу, а через 1 460 років — цілий рік, тобто наставав час, коли календарний рік знову дорівнював сонячному.
Новий рік у єгиптян починався з тієї хвилини, коли Ніл розливався одночасно зі сходом Сонця і зорі Сіріуса. Астрономи й математики вирахували, що таке явище припадало на початок календарного року влітку 4339, 2773 і 1317 років до нашої ери.
Проблема полягала в тому, щоб встановити, яке з цих трьох чисел є дата виникнення єгипетського календаря, і тим самим визначити приблизний час панування другої династії фараонів. 1317 рік довелось одразу ж відкинути як дуже пізній, зате з приводу двох перших дат точилася суперечка. Вони і є ота «довга та коротка хронологія», про яку ми вже згадували.
І тепер ще є дослідники, які наполегливо боронять погляд, що єгипетський календар виник 4339 року, але більшість учених вважає за безперечну дату його виникнення рік 2773. Ці вчені посилаються головним чином на археологічні знахідки з-над Нілу, які свідчать, що в п’ятому тисячолітті до нашої ери культурний розвиток єгипетського суспільства був ще надто низький, щоб єгиптяни могли створити сонячний календар. Виходячи з цього, єгиптологія визначила, що початок панування першої династії і об’єднання єгипетської держави припадає на 2900 рік.
Своїми природними умовами Єгипет дуже схожий на Месопотамію. Завдяки щорічним поводям цей край з найдавніших часів був надзвичайно багатою оазою серед безмежної пустелі. Археологічні розкопки показали, що вже за кам’яного віку там було багато великих селищ хліборобів, рибалок, мисливців і скотарів.
Геродот назвав Єгипет «дарунком ріки». Тропічні дощі, які випадають в Абіссінських горах, переповнюють водою Ніл, ріка виходить з берегів, і вся навколишня місцевість на три місяці — серпень, вересень та жовтень — стає суцільним озером. Потім води Нілу відходять назад у своє річище, залишаючи по собі чорний мул — чудовий грунт. Ось чому єгиптяни назвали свій край khemit, тобто «чорна земля».
Проте долина Нілу не скрізь була рівнинна. Траплялися тут і хвилясті підвищення, пагорки, до яких вода річки не доходила. Часто літо бувало посушливе, і тоді вода піднімалася так мало, що не могла рознести по всіх полях конче потрібного для хліборобства чорнозему. Тому з давніх-давен дбайливі єгипетські хлібороби порізали долину густою мережею каналів, регулювали зрошення за допомогою черпаків та гребель, а на випадок посухи зберігали воду в штучних озерах і водозборах.
Верхів’я Нілу вчені відкрили тільки в другій половині XIX століття. В горішній течії річка складається з двох рукавів: Білого Нілу, який витікає з озер Центральної Африки, та Голубого Нілу, що бере свій початок у горах Абіссінії. В районі теперішнього Хартума вони зливаються, утворюючи ріку, другу в світі за своєю величиною: довжина її од верхів’я до гирла становить близько 6 400 кілометрів.