Ніл тече вперед через вузьку ущелину, прориту в гранітних височинах колишньої Нубії, і, подолавши шість підводних кам’яних порогів, виходить у широку долину, оточену вапняковими скелями. Нижче від Каїра Ніл ділиться на два рукави (колись їх було сім) і утворює врожайний трикутник, названий за формою грецької літери дельтою. З географічного й політичного погляду країна поділялася на Нижній і Верхній Єгипет, межею між якими був перший поріг Нілу.
За найстародавніших, додинастичних часів єгиптяни жили родовими общинами. Щоб забезпечити населення, достатньою кількістю харчів, треба було скоординувати зрошувальну систему і зосередити її в одних руках. Тому там почали утворюватися більші територіальні общини, які згодом стали невеликими князівствами на чолі з удільним і спадковим володарем. Внаслідок розпаду родової общини в єгипетському суспільстві рано відбулося класове розшарування — виникли класи багатих землевласників і малоземельної або й зовсім безземельної сільської бідноти.
По селах ще довго зберігався устрій сільської общини, але насправді жителів села так пригнобили економічно, що вони стали просто величезними юрбами рабів, яких примушували працювати на фараона і аристократію. В той. же час на полях багатіїв з’явилися справжні раби — воєнні бранці.
В процесі дальшого історичного розвитку численні малі князівства згуртувались у дві держави: Верхній та Нижній Єгипет. Близько 2900 року до нашої ери фараон Менес об'єднав їх в одне велике царство і став на чолі його як удільний володар, позначений печаттю божественності. За столицю він обрав собі місто Мемфіс, руїни якого відкопано поблизу Каїра на захід від Нілу.
З приходом до влади Менеса і настав період Стародавнього царства, — епоха пірамід, могутніх, величезних статуй і прекрасних храмів. Поруч з аристократією тепер виникає багата й впливова каста жерців. Фараони починають численні завоювання, намагаючись захопити метали, предмети розкоші й рабів, яких потрібно дедалі більше в маєтках і палацах царя, аристократії та жерців. Трудящі люди не тільки нічого не мали з цих завоювань, а навпаки — їх обтяжували щораз більші податки й повинності. Наприкінці того періоду вибухла велика соціальна революція, і держава Верхнього та Нижнього Єгипту знову розпалася на дрібні державки, які безперервно воювали між собою.
Близько 2200 року до нашої ери один з фіванських князів удруге об'єднав усі території краю, поклавши початок епосі Середнього царства із столицею у Фівах.
Це була так звана класична епоха Єгипту, в яку мистецтво й література досягли свого найвищого розквіту. Провадячи завойовницькі походи на схід, захід і південь краю, фараони створили велику імперію світового значення, вони будували нові зрошувальні канали, налагодили торговельні зв’язки з Крітом і Пелопонесом.
Зростали багатство та могутність панівних класів, і водночас посилювалось гноблення й зубожіння широких народних мас. В одному папірусі читаємо: «Половину хлібів нищать шкідники, гіпопотами пожирають другу половину, в полі повно мишей, прилітає сарана. А тут на берег приходить збирач податків, оглядає ниву, його помічники стоять з киями в руках, а негри з різками: давай зерно. Якщо його немає — б’ють хлібороба… в’яжуть його й кидають у канал… в’яжуть жінку й дітей».
Близько 1780 року до нашої ери країну знову охопили революційні заворушення. Тим разом повстали не тільки селянські маси, але й ремісники та солдати в містах, а також раби у великих землеволодіннях. Революція була кривава й переможна. На деякий час поневолений люд захопив державне кермо в свої руки.
Картини цієї революції дійшли до нас у розповідях двох єгиптян — багача Іпувера і жерця Нафереху. Ось деякі цитати з їхніх записів: «Царську столицю взяли за годину. Самого царя. бідаки захопили в полон. Придворних повиганяли з царських будинків. Сановників повбивали, забрали їхні документи». В іншому місці читаємо: «Бідний став господарем багатств і якщо раніше не міг справити собі сандалів, то тепер він — володар скарбів. Дитина панії стала дитиною служниці». Найреалістичнішу картину революції дає нам третя цитата: «Той, кому ніде було голову схилити, став хазяїном ложа, хто не мав човна — тепер власник корабля, у кого не було шматка хліба, той має комори зерна…»
Одразу ж після революції настав час, найлихіший в історії Єгипту. На ослаблену чварами країну напали семітські племена гіксосів і з блискавичною швидкістю завоювали її. Загарбники примчали на колісницях, запряжених кіньми, яких у Єгипті ніколи не бачили. Узрівши цих прудких чудовиськ, охоплені жахом єгипетські піхотинці панічно втікали.