Величні будівлі столиці бога сонця Атона опустіли й стали притулком для шакалів та кажанів. Мури почали розвалюватись, селяни з навколишніх сіл використовували їх як невичерпне джерело будівельного матеріалу. З часом піски пустелі позасипали рештки храмів та палаців і так добре зберегли їх, що сьогодні археологи можуть дуже точно відтворити план садиби фараона-бунтівника.
Тутанхамон повернув жерцям відібрані у них маєтки, знову відкрив храми й дав їм багате — із золота й срібла — спорядження для культових обрядів. У одному написі на скелі хвалькувато сказано: «Я знову заселив Фіви, відновив добрі права й зміцнив справедливість».
Каста жерців здобула повну перемогу над фараоном.
Після смерті Ехнатона лишилося ще багато послідовників його релігії. З болем дивилися вони на ганебний занепад «Міста сонячного обрію» й особливо на спустошення царської гробниці, яку плюндрували грабіжники. І от ці люди постановили перенести царський останок в безпечніше місце. Про будівництво нової гробниці не могло бути й мови. Жерці, безперечно, довідалися б про це, і все загинуло б. Тоді виникла думка помістити мумію в гробницю матері Ехнатона, цариці Тейє.
Тутанхамон царював тільки шість років — вісімнадцятилітнім юнаком він помер. Трон загарбав найвищий фіванський жрець Ейє, але його незабаром, скинув верховний головнокомандуючий єгипетською. армією Хоремхеб, основоположник дев’ятнадцятої династії фараонів.
Хоремхеб був представник найреакційніших кіл аристократії. В період його панування в країні міцніла контрреволюція. Фіванські жерці завзято робили все, аби тільки зганьбити ім’я Ехнатона. Фараона паплюжили як «злочинця і єретика» й наказали видряпати його ім’я скрізь, де тільки воно попаде на очі.
І ось стало відомо, що труп Ехнатона перенесено до гробниці цариці Тейє. Жерді опинилися в дуже ніяковому становищі. Забрати мумію й знищити вони не наважувались-адже це було б блюзнірство, яке неминуче викликало б осуд населення, бо народ здавна ставився до покійників з глибокою побожністю. З другого ж боку жерці вважали, що перебування єретика в гробниці оскверняє мумію цариці Тейє. Отож постановили перенести царицю до іншої гробниці, а Ехнатона лишити на місці. Почали переносити й тоді впевнилися, що кедровий саркофаг насилу проходить через вузький коридор гроібниці. Тому жерці забрали мумію, а саркофаг лишили на півдорозі на купі жорстви, де через 3 300 років його знайшов археолог Теодор Девіс.
Однак, відкриваючи гробницю, фіванські жерці мали на думці інше. Вони ретельно оглянули труну й скрізь, де тільки було ім’я Ехнатона, повидряпували його чимось гострим. Вийняли навіть мумію і немовби ножичками повирізували це ім’я, написане ві кількох місцях на золотій тасьмі-обв’язці, залишивши там тільки овальні дірочки. Потім знову замкнули й запечатали гробницю.
Видряпати в гробниці ім’я покійника — це була, на погляд єгипетських жерців, найстрашніша помста, яку тільки можна собі уявити. Адже, вірячи в магічну силу писаного слова, жерці були певні, що душа небіжчика, позбавлена імені, стає безпритульним вигнанцем, безіменним блукачем у підземній країні. Її двійник, приречений на довічні муки, розпачливо, наганяючи страху, квилить на розпуттях і' вгамовує голод покидьками, знайденими на смітниках.
Отаку страшну долю вготували фіванські жерці фараонові, який насмілився вийти їм з покори.
ВІДКРИТТЯ ГРОБНИЦІ ТУТАНХАМОНА
Лорд Карнарвон був типовий представник багатої англійської аристократії. Життя його минало в розвагах і подорожах, а коли винайшли автомобіль, він став одним із перших в Англії автомобілістів. Незабаром цей аристократ уславився тим, що їздив по дорогах з несамовитою, як на ті часи, швидкістю, викликаючи паніку серед фермерів та возіїв. 1900 року настала неминуча катастрофа: автомобіль перекинувся, а сам Карнарвон був серйозно поранений і дістав струс мозку.
З того часу він нажив собі невиліковної астми. Лікарі радили йому поїхати до Єгипту, сподіваючись, що тамтешнє сухе й гаряче повітря дасть йому полегкість. Карнарвон послухав їх і, приїхавши в Єгипет, зацікавився старожитностями цього краю.
Проте незабаром лорд пересвідчився, що йому бракує відповідної наукової підготовки, і постановив взяти собі на допомогу фахівця-археолога. Карнарвон звернувся до директора Єгипетського музею Масперо, і той порекомендував йому молодого єгиптолога Говарда Картера, колишнього співробітника Петрі та Девіса.