Теодор Девіс, який знайшов мумію Ехнатона й багато царських могил, уже кілька років мав концесію на проведення археологічних розкопок у Долині Царів. 1914 року він передав її Карнарвону, вважаючи, що всю долину вже докладно обшукано. Навіть Масперо, переписуючи концесію на нового хазяїна, прямо сказав йому, що подальші розшуки в цьому місці він вважає за марнотратство грошей і часу.
Карнарвон клопотався про концесію головним чином за намовою Говарда Картера, який, всупереч усім цим поглядам, був певен, що в долині ще є десь не знайдена досі могила Тутанхамона. А про те, що ця гробниця таки є, свідчили, на його думку, різні знахідки, які він зібрав під час своїх археологічних пошуків. Це був передусім фаянсовий кубок того фараона, викопаний серед руїн, поламана дерев’яна скринька, в якій лежали золоті листки з іменем Тутанхамона, а також великі глиняні глеки з рештками льняних пов’язок, залишених людьми, котрі бальзамували його тіло. Особливо привертало увагу те, що всі речі, зв’язані з Тутанхамоном, лежали недалеко одна від одної, отже, можна було гадати, що десь поблизу міститься не знайдена ще гробниця.
Долина Царів, до якої приїхали Карнарвон і Картер, не дуже тішила їх. Скелясте дно величезної улоговини було завалене купами всяких уламків і ріні, — їх лишили колись єгипетські каменярі, видовбуючи царські гробниці. У схилах скель видніли похмурі отвори, які вели до порожніх могильних склепів.
Де шукати, з чого розпочати цю велетенську роботу? Про те, щоб вивезти каміння з усього дна долини, не можна було навіть мріяти. Отже, лишалося розчистити одне точно визначене місце й там зосередити всі зусилля — іншого виходу не було. Картер вибрав місце, де раніше Девіс знайшов уже згадані речі Тутанхамона. Це був трикутник між гробницями Рамзеса II, Мернептаха й Рамзеса IV. Там, припускав Девіс, і мала бути гробниця, яку він шукав.
1917 року, найнявши бригаду робітників-арабів, вони почали розшуки. В літні місяці тут стояла вбивча спека, тому працювати можна було тільки взимку. Шість зим пішло на те, щоб розчистити місце, прибравши величезні купи каміння й ріні. Уже першого року Картер натрапив біля підніжжя скелі на рештки невідомих мурів, розташовані на метр нижче від могили Рамзеса IV. Він дослідив їх ближче, й виявилося, що то руїни бараків, у яких колись мешкали каменярі, зайняті на будівництві однієї з царських гробниць. Їх споруджено не на самому грунті долини, а на метровому шарі кам’яних уламків із скелі, де видовбано могилу Рамзесові IV.
Картер постановив поки що не чіпати тих мурів, бо це засмітило б розташовану вище гробницю, а до неї приходило багато зацікавлених туристів і вчених. Та коли намічений трикутник очистили, від кам’яних уламків і ніякого сліду могили не знайшли, він наважився розвалити руїни й дослідити місце під камінням, яке було ніби фундаментом колишніх мурів. Це була остання надія, що лишалася після шести років дорогих і марних шукань.
Ось що пише про це Картер у своїх спогадах: «То мала бути остання наша зима в долині. Шість зимових сезонів ми вели там археологічні розкопки, місяцями працювали без відпочинку й нічого не знайшли. Тільки археолог знає, як усе це гнітить. Ми вже ладні були визнати свою поразку й готувалися покинути долину…»
З листопада 1922 року Картер розпочав останні пошуки. Робітники взялися розбирати руїни бараків і виймати камені, які лежали під ними. Рано-вранці другого дня Картер помітив, що робітники зненацька перестали працювати і в напруженому мовчанні дивляться в яму. Він одразу ж побіг туди й став мов укопаний: з-під жорстви визирали «сходи, видовбані в кам’янистому грунті.
З цієї хвилини всі почали копати з подвійною енергією. З-під кам’яних уламків виринала сходинка за сходинкою, а коли нарешті добралися до кінця сходів, то побачили запечатані двері, вкриті сірою штукатуркою. «Запечатані двері! — писав Картер у своїх спогадах. — Отже, ми не помилилися! Роки наполегливої праці все-таки не пропали! Найперше почуття, яке охопило мене, була радість, що надії на долину виявилися не марні».
Тремтячи від хвилювання, Картер придивився до печатки на могильних дверях, і те, що він побачив, перевершило найсміливіші його сподівання. То була неторкнута печатка царського наглядача кладовища — зображення шакала і дев’яти воєнних бранців. Не лишалося сумніву, що знайдено царську гробницю. Більше того, були підстави сподіватися, що злодії не обікрали її. Про це свідчило місце, де знайдено могилу.
Робітники, які видовбували в скелі гробницю Рамзеса IV, скидали уламки вниз, засипаючи ними вхід у могильний склеп Тутанхамона. І могила зникала під товстим шаром жорстви. Незабаром про неї забули, а пізніше над нею збудували бараки для робітників, і це зберегло гробницю від грабіжників.