Проте незабаром Шліман пересвідчився, що в нього добра й щиро віддана йому жінка.
МОГИЛА ПРІАМА
1870 року Генріх Шліман разом з дружиною поїхав до Малої Азії і на березі Гелеспонту почав перші розшуки. На втіху зацікавленої юрби, він приступив до діла незвичайно. З «Іліадою» в руці, ніби землемір з топографічною картою, почав визначати, де саме могла стояти Троя — місто, яке після десятилітньої облоги захопили й дощенту знищили бойові загони Агамемнона.
Але насправді це було не так наївно, як здавалося на перший погляд. Простежмо за Шлімановими міркуваннями хоча б для того, аби пересвідчитися, що відкриття, зроблені начебто випадково, часто бувають наслідком дуже проникливих умовиводів.
Нечисленні історики, які допускали, що Троя справді-таки була, вважали, ніби вона стояла поблизу турецького села Бурнабаші, де був невеличкий пагорок. Підтвердження вчень знайшли в двадцять другій книзі «Іліади»; у ній Гомер згадує, що біля міста Пріама било двоє джерел: тепле й холодне. А, мовляв, саме в Бурнабаші було двоє таких джерел.
Шліман поклав особисто перевірити це припущення і, найнявши провідника-грека, верхи подався до Бурнабаші. Але вже в дорозі його охопили деякі сумніви. Од села до моря треба було їхати кінно три години; тим часом грецькі герої, якщо вірити Гомеру, проходили шлях від моря до мурів фортеці тричі на день, а для цього їм потрібно було б щонайменше вісімнадцять годин. Отже, або Гомер помилявся, або руїн Трої в Бурнабаші не було.
Приїхавши на місце, Шліман уважно оглянув пагорок, де нібито мали бути руїни. Його сумніви збільшились. Пагорок був надто малий, як для величезного палацу царя Пріама на 62 кімнати й зали, а також фортечних мурів з масивною Скейською брамою. Шліман зійшов з коня й піднявся на вершину. На спробунок він довбав у різних місцях глибокі щілини, шукаючи бодай найменших слідів руїн. Але знаходив скрізь тільки землю й пісок; не було там жодного камінця, жодного черепка чи куска цеглини; словом, ніщо не вказувало на те, що колись тут височіла якась будівля. Тому археолог дійшов висновку, що височина не має нічого спільного з руїнами міста — це просто витвір природи, а не людських рук.
Але Шліман був точна людина, отож хотів з’ясувати ще справу з двома джерелами, про які так упевнено говорили історики. І тут його спіткала цікава несподіванка: виявилося, що в околицях Бурнабаші било не двоє, а сорок джерел. Звідси й походила назва тих місць «Сорок очей». Шліман ходив від джерела до джерела і міряв температуру води. Вона скрізь була однакова, серед усіх джерел не було жодного теплого.
Відтоді горб біля Бурнабаші перестав його цікавити. Але де ж тоді шукати руїни Трої? Дослідник був безпорадний. А потім почав блукати по гелеспонтській рівнині— чи не нападе на який-небудь слід зниклого міста. Роздумуючи, він раптом звернув увагу на великий горб на північ од Бурнабаші, кілометрів за п’ять від моря. Курган мав турецьку назву Гісарлик, а це означає палац. Шліман розумів, що в назвах місцевостей, так само як і в легендах, часто є луна далеких подій. Так люди з покоління в покоління передають свою історію, свою мудрість, свій досвід. Минає час, і первісне значення тих назв поступово зникає, як візерунок на потертому килимі; лишаються тільки слова, і здається, що їх уже й не пояснити, але вони можуть стати дороговказом до правди. А може й у Гісарлику є руїни, що були колись палацом? Адже важко собі уявити, щоб без причини так назвали гору, навіть обрисами своїми несхожу на будь-яку будівлю, не кажучи вже про палац.
Попередні дослідження, здавалося, підтверджували думку Шлімана. То була гора приблизно чотирикутної форми, з плескатою вершиною, — це вказувало на її штучне походження. І справді, вже за першим ударом кайла на поверхню викинуто безліч кусків цегли, каміння й глиняних черепків. Отже, тепер ясно: в глибині криються величезні руїни. Шліман аж затремтів од невимовного щастя — він був певен, що перебуває на руїнах Трої, просякнутих кров’ю і потом троянських та грецьких героїв.
Стародавні історики згадували, що на цьому місці височіло колись грецьке, а потім римське місто Novum Hium. Геродот повідомляє, що перський володар Ксеркс зупинився тут, щоб подивитися на руїни Пріама й принести в жертву Мінерві тисячу голів худоби. Ксенофонт твердить, що з тією самою метою тут побував лакедемонський вождь Міндар, а грецький історик II століття нашої ери Аріан пише, що Олександр Македонський, склавши офіру, викопав із руїн стародавній меч і велів своїй особистій охороні завжди носити його, певний, що цей меч дасть йому щастя в поході проти персів. Цезар дуже піклувався про місто, підтримував його грішми, бо вважав, що він — безпосередній потомок троянців.