Крім келихів, браслетів, діадем та шпильок до одягу, Шліман знайшов там безліч каблучок, перснів з печатками, зроблених з яспису, аметисту, агату й інших кольорових каменів. Завдяки цим знахідкам ми знаємо тепер, як убиралися жінки тогочасної Греції. На перснях з печатками збереглися ввігнуті малюнки модниць з накрученими зачісками, у широких спідницях на зразок криноліна. Вигравіювані постаті такі дрібні, що без збільшувального скла їх не можна й розрізнити, але тогочасні мініатюристи зробили їх з бездоганною точністю, і це викликає щире захоплення.
Ряд обставин, які важко було пояснити звичайною випадковістю, остаточно переконав Шлімана в тому, що знайдені трупи — останок Агамемнона і його родичів. Про це свідчив передусім той факт, що на майданчику було п’ять могил, саме стільки, скільки називає Павсаній.
Але найпереконливішим доказом була могила дітей Касандри. З наведеного тексту Павсанія ми знаємо, що під час різанини загинуло також двоє близнят — дітей Касандри та Агамемнона. І ось надзвичайний збіг обставин: в одній могилі лежало двоє діток, загорнутих у золоту бляху.
Мало того — однакова форма могил і те, що вони розташовані близько одна від одної, а також стиль прикрас на коштовних виробах та зброї — все це переконало Шлімана, що колись у Мікенах відбувся величезний похорон: тут поховано дев’ятнадцять жертв кривавої розправи Егіста й Клітемнестри.
Неймовірне щастя Шлімана, який уже вдруге, керуючись тільки інстинктом, зробив нечуване відкриття, викликало розголос у всьому світі. Спочатку ніхто не наважувався піддати сумніву його твердження, тим більше, що скарби, на перший погляд, свідчили про разючу подібність відкритого світу й світу, описаного Гомером.
В чому полягала ця подібність? Учені звернули увагу на те, приміром, що у воїнів Гомера були довгі щити, а греки, яких ми знаємо з історії, мали тільки короткі. На мікенських кинджалах і перснях з печатками воїни та мисливці були зображені саме з такими великими щитами. Це могло свідчити лише про те, що знахідки належать до епохи, в яку жили Агамемнон, Одіссей і Менелай.
Жваву дискусію викликала також чаша, знайдена в одній з мікенських могил. То був келих з ніжкою, по боках якої — дві великі ручки, а на золотій блясі вирізьблено двох голубів, дзьобами один до одного. З такого кубка, як описує Гомер, пили вино Нестор і Менелай.
Проте найразючіша була третя аналогія. В десятій пісні «Іліади» Гомер згадує про особливий шолом, прикрашений іклами дикого кабана, яких ніде не траплялося в «історичній» Греції. Тож можна уявити собі радість Шлімана, коли в одній могилі він знайшов 60 таких іклів, з одного боку горизонтально спиляних; ця обставина свідчила про те, що ікла прикрашали колись, мабуть, чи не шоломи похованих там воїнів.
У 1876 і 1884 роках Шліман проводив археологічні розкопки в Тіринфі. То була інша грецька фортеця, на південний схід од Мікен, поблизу міста Аргос. Її масивні мури, збудовані з необроблених кам’яних брил, стародавні вважали за диво світу, а Павсаній ставив їх на одному рівні з єгипетськими пірамідами.
Шліман не знайшов там ніяких скарбів, зате, вибравши сотні тонн землі й грузу, відкрив напрочуд хитрі оборонні споруди, що складалися з різноманітних бар’єрів, пасток і таємних коридорів, схованих у товстих мурах. Одне з найцінніших відкриттів, зроблених у Тіринфі, були руїни палацу, схожого на палац Одіссея. За головну частину його була колонна зала, де навколо відкритого вогнища збиралися найзнаменитіші грецькі мужі. У Тіринфі зала мала чотири колони, стіни тут було прикрашено кольоровими малюнками, що зображали різноманітні мисливські та воєнні епізоди. Денне світло просотувалось туди тільки через двері, а дим багаття виходив через отвір у стелі. В залі завжди були сутінки, отож зрозуміло, чому Гомер називав її «тінистою». Знайдені в руїнах теракотові вази й статуетки свідчать, що Тіринф належав до тієї самої культури, що й Мікени та інші місця Пелопоннесу.
Легендарні відкриття в Трої і в самій Греції принесли Шліману світову славу. Але найбільшої шани він зажив 1877 року, коли тридцять наукових товариств запросили його до Англії. Археолог їздив з міста до міста, виступав з лекціями, і публіка просто розривала його, засипаючи дипломами, почесними медалями та іншими відзнаками. В цій тріумфальній подорожі Генріха супроводила Софія, що справляла велике враження своєю класичною вродою, гідним способом життя і неабияким знанням археологічних відкриттів свого чоловіка.