Одного разу син Міноса Андроген подався до Афін на змагання. Юнак був такий дужий і вправний в усіх видах спорту, що легко переміг афінян, показавши свою недосяжну перевагу. Афінського царя Егея охопила заздрість, і він наказав підступно вбити юнака. Щоб помститися за смерть сина, Мінос з великим військовим флотом вирушив у похід на Грецію, зруйнував Афіни й примусив Егея платити данину: щорічно посилати сім дівчат л сім юнаків, яких мало пожирати криваве чудовисько Мінотавр.
Два роки підряд афіняни платили жахливу данину. Третього разу, коли серед молоді вибирали нові жертви, до них добровільно приєднався син Егея — Тезей, який надумав перемогти Мінотавра і таким чином покласти край мукам своїх земляків.
Вирушаючи в небезпечну подорож, син домовився з батьком: коли на кораблях, які повертатимуться з походу, будуть чорні вітрила, то це означатиме, що він, Тезей, зазнав поразки й сам загинув; а пурпурові вітрила дадуть радісну звістку про здобуту перемогу.
На Кріті Тезеєві всміхнулося щастя: в нього закохалась Аріадна, дочка Міноса. Потайки від батька вона дала юнакові меч та клубок ниток і веліла, щоб він прив’язав нитку біля входу, а потім, ідучи вглиб, поступово розмотував клубок. Тезей убив Мінотавра й за допомогою нитки Аріадни разом із своїми товаришами вийшов з лабіринту.
Судно Тезея таємно покинуло Кріт і попливло до Афін. Але охоплений радістю від здобутої перемоги Тезей забув підняти пурпурове вітрило.
Цар Егей, сидячи на високій скелі, нетерпляче виглядав сина. Побачивши корабель з чорним вітрилом на щоглі, він зрозумів, що Тезей загинув, і, не маючи сили пережити цю втрату, кинувся в море. Відтоді це море називають Егейським.
Тим часом Дедал, сам родом з Афін, засумував за батьківщиною і наполегливо просив Міноса звільнити його від служби. Однак володар Кріту не хотів відпустити талановитого будівничого, винахідника й артиста, з яким ніхто не міг зрівнятися. Це ж він збудував морський порт, лабіринт і прекрасний царський палац, винайшов свердло, ткацький верстат, водогін і теслярський ватерпас, дуже потрібний у будівництві.
Не діставши згоди царя, Дедал вирішив таємно виїхати з Кріту. Він зробив собі й своєму синові Ікару крила з пташиних пер, зліплених воском. Перед польотом батько повчав сина, щоб той не піднімався високо в небеса, бо гаряче проміння сонця може розтопити віск. Коли вони обидва, мов ті орли, шугонули в блакитний простір, Ікар забув пересторогу батька. Радісний, захоплений тим, що летить, наче вільний птах, він піднімався дедалі вище й вище, до золотого диску, аж поки одвалилися розтоплені крила і хлопець грудкою впав у морську безодню.
В невтішному горі Дедал полетів на Сіцілію, під захист місцевого царя, який гостинно прийняв його. Але Мінос не здавався. На чолі свого військового флоту він поплив до Сіцілії і зажадав, щоб йому видали втікача. Цар Сіцілії вдав, ніби йому приємно бачити сусіда, і, як привітний господар, велів приготувати для гостя ванну. Саме в ту мить, коли Мінос зібрався вже митися, три царівни зненацька зіпхнули його в басейн з окропом; так Дедал позбувся жорстокої неволі.
Розповідь про Тезея афіняни зовсім, не вважали за легенду. Вони були певні, що то історична постать, що могила його стояла в самому центрі Афін. Річницю переможного повернення Тезея з Кріту відзначали як велике свято, під час якого дівчата й хлопці на пам’ять про порятунок афінських жертв ходили вулицями міста радісні, прикрашені квітами.
На думку Шлімана, легенда про Тезея свідчить, що Кріт завдяки могутньому військовому флоту здобув у свій час гегемонію над усім басейном Егейського моря. Якщо цей висновок слушний, міркував Шліман, то колись і справді, напевно, був якийсь могутній цар Мінос, котрий захопив Афіни, або ж, як твердить Гомер, крітські царі тогочасної династії називалися міносами, подібно до того, як володарі Єгипту називалися фараонами. У XIX пісні «Одіссеї», видаючи себе за внука Міноса, Одіссей розповідає:
Точніші повідомлення дає Фукідід. У першій книзі його твору «Пелопоннеська війна» читаємо: «Першим же нібито мав флот Мінос. Він панував над більшою частиною моря, яке зветься тепер Еллінським, мав також владу над Кікладами; більшу частину їх він перший перетворив на колонії, вигнавши карійців, і синів своїх поставив панами. Звичайно, він скільки міг винищував на морі піратів, дбаючи про те, щоб йому попадало більше зиску».