34 Він-діт
У тій крамниці надгробків зі мною стався перший він-діт. Боконісти називають цим словом раптовий суто особистий поворот у напрямку боконізму, тобто віри в те, що Господь Усемогутній усе про тебе знає, що Господь Усемогутній насправді має щодо тебе якісь таємничі плани.
Мій він-діт був пов’язаний із кам’яним ангелом під омелою. Таксист забрав собі в голову, що саме цього ангела мусить поставити на могилі своєї матінки за будь-яку ціну. Він стояв перед статуєю зі сльозами на очах.
Марвін Брид, висловивши своє ставлення до Фелікса Гоніккера, усе ще дивився у вікно на ворота кладовища.
— Може, цей голландський сучий син і був сучасним святим, — додав він, — але хай мене чорти візьмуть, якщо він у житті колись робив те, чого не хотів, і не одержував усього, чого хотів! Музика…
— Даруйте, що? — спитав я.
— Те, через що вона вийшла заміж за нього. Вона казала, що його розум був у резонансі з найвеличнішою музикою в світі — музикою зірок. — Він похитав головою. — Дурня!
Тут, глянувши на ворота, він згадав, коли востаннє бачив Френка Гоніккера, творця моделей, мучителя жуків у банках.
— Френк, — сказав він.
— А що з ним?
— Дивак нещасний… Я бачив хлопця востаннє, коли він виходив з кладовища. Похорон батька ще тривав. Старого ще землею не засипали, аж тут із воріт виходить Френк. Він застопив першу ж машину, яка проїжджала повз ворота. Це був новий «Понтіак» із флоридськими номерами. Він зупинився, Френк заліз туди, і більше його ніхто в Іліумі ніколи не бачив.
— Подейкують, нібито його розшукує поліція.
— Випадковість, непорозуміння! Френк ніяким боком не злочинець. Для такого фаху в нього були заслабкі нерви. Окрім моделей, нічого робити не вмів. І на роботу його взяв тільки Джек до своєї крамниці «Все для ваших хобі». Продавати моделі, клеїти моделі, радити людям, як збирати моделі. Коли Френк перебрався до Флориди, він і там пішов працювати до модельної майстерні в Сарасоті. Але виявилось, що та майстерня була прикриттям для банди, що викрадала «Кадиллаки», вантажила на списані десантні кораблі та відправляла на Кубу. Так склалося, що Френк утрапив до цієї оборудки. Скоріше за все, копи його не знайшли, бо він помер. Зрозуміло, він мав багато чого почути, поки клеїв гармати на крейсер «Міссурі».
— А де зараз Ньют, не знаєте?
— Мабуть, у сестри в Індіанаполісі. Я чув, що він злигався з тією російською ліліпуткою, а потім вилетів з першого курсу медичного в Корнеллі. Уявляєте, що то було б — ліліпут на посаді лікаря? А дочка в цьому бідолашному сімействі дебела, незграбна, більше шести футів на зріст. Цей батечко, славетний розумник, витяг дівчину зі школи за рік перед випуском, щоб була жінка в домі, яка б дбала про нього. Для душі в неї нічого не залишилось, тільки кларнет — вона грала в шкільному оркестрі, весь Іліум знав нашу Парадну бригаду.
— Після того як вона пішла зі школи, — вів далі Брид, — її ніхто не звав погуляти. У неї не було друзів, а батечкові й на думку не спадало дати їй грошей, тож вона нікуди не могла сама піти розважитись. Знаєте, чим вона втішалась?
— Гадки не маю!
— Вечорами вона замикалась у своїй кімнаті, ставила платівки на грамофон і грала в унісон на кларнеті. Як на мій погляд, те, що така дівчина вийшла заміж, — це диво двадцятого століття!
— Скільки ви візьмете за цього ангела? — спитав таксист.
— Та я ж уже сказав, він не продається!
— Сучасні майстри, мабуть, такого вже не зроблять, — зауважив я.
— Один з моїх племінників зміг би, — сказав Брид. — Син Ейси. Мав усі дані, щоб стати великим ученим, аж тут скинули бомбу на Хіросіму, хлопець утік, напився, прийшов до мене й сказав, що хоче стати різьбярем по каменю.
— Він тепер у вас працює?
— Він тепер скульптор у Римі.
— А якщо хтось дасть вам високу ціну, — вставив водій, — тоді згодитесь чи ні?
— Може, і так. Але ціна має бути справді високою!
— А де тут можна вирізати ім’я? — розпитував водій.
— Ім’я там уже є — на п’єдесталі.
Але ми не могли побачити напису під гілками, що прикрашали п’єдестал.