Я відкрив буклет, сподіваючись знайти інші зображення цієї неперевершеної гібридної мадонни.
Замість неї я знайшов портрет диктатора острова, Міґеля «Папи» Монсано, — горили віком під вісімдесят.
Поряд з портретом «Папи» був зображений недозрілий молодик з вузькими плечима, гострим лисячим личком, у білосніжному мундирі з блискучими коштовними прикрасами. Його близько посаджені очі були обведені темними колами. Він, очевидно, завжди велів перукарям підголювати йому лише скроні та потилицю, не чіпаючи маківки, бо на голові в нього здіймалося щось на кшталт цупкого волосяного куба, накрученого та неймовірно високого.
Як свідчив підпис, цей неприємний підліток — генерал-майор Франклін Гоніккер, Міністр науки та прогресу Республіки Сан-Лоренцо. Йому було двадцять шість років.
38 Акуляча столиця світу
Сан-Лоренцо мав п’ятдесят миль завдовжки та двадцять завширшки — так було сказано в додатку до нью-йоркської «Санді Таймс». Населення — чотири тисячі п’ятдесят душ, «…усі пристрасно віддані ідеалам вільного суспільства».
Найвища точка острова, гора Мак-Кейб, мала одинадцять тисяч футів над рівнем моря. Столиця — Болівар, «…надзвичайно сучасне місто, розташоване при гавані, де можна розмістити весь флот Сполучених Штатів». Головні предмети експорту — цукор, кава, банани, індиго та ремісницькі вироби.
«А спортсмени-рибалки визнають, що Сан-Лоренцо є, безперечно, столицею акул».
Я не міг збагнути, як Франклін Гоніккер, не закінчивши навіть середньої освіти, здобув собі таку посаду. Часткову відповідь я знайшов у нарисі про Сан-Лоренцо, під яким стояв підпис «Папи» Монсано.
«Папа» писав, що Френк був архітектором «Генерального плану Сан-Лоренцо», до якого входили нові дороги, електрифікація сільської місцевості, фабрики з переробки відходів, готелі, лікарні, поліклініки, залізниця — а це робочі місця. Хоча нарис був коротким та помітно відредагованим, «Папа» п’ять разів назвав Френка «…справжнім сином, кров від крові, доктора Фелікса Гоніккера».
Від цього вислову аж пашіло канібалізмом.
«Папа», вочевидь, відчував, що Френк — це шматочок магічного м’яса, з якого був створений його старий батько.
39 Фата-морґана
Картина стала дещо яснішою завдяки іншому нарисові з буклета — пишномовному оповіданню під назвою «Що знайшов у Сан-Лоренцо один американець». Я майже впевнений, що автором був невідомий найнятий писака. Але підписав її генерал-майор Франклін Гоніккер.
У нарисі Френк розповідав, як залишився на напівзатопленій великій яхті в Карибському морі. Він не пояснив, що робив на тій яхті та чому залишився сам. Утім, він натякнув, що пунктом відправлення була Куба.
«Розкішне приватне судно потопало, а з ним — і моє беззмістовне життя, — читав я в нарисі. — За чотири дні я з’їв лише дві галети й одну чайку. Спинні плавники акул-людожерів розрізали хвилі теплого моря навколо мене, а від баракуд із гострими, мов голки, зубами ці хвилі кипіли.
Я звів погляд до неба, щоб прийняти будь-яку долю, яку Творець визначив для мене. І тут мені в очі впала сяюча вершина, що височіла понад хмарами. Чи була це фата-морґана — міраж, жорстокий обман зору?»
На цьому місці я зупинився і пішов шукати пояснення — що таке фата-морґана. Виявилося, що це метафорична назва міражу, названого ім’ям Морґани Ле-Фей — чародійки, котра жила на дні озера. Фата-морґана найчастіше з’являлась у Мессінській протоці між Калабрією та Сицилією. Одним словом, нічого, крім поетичних дурниць.
Однак те, що Френк помітив зі своєї потопаючої яхти, було не жорстокою фата-морґаною, а вершиною гори Мак-Кейб. Тоді лагідне море винесло Френка з його яхтою до скелястого узбережжя Сан-Лоренцо, начебто Господь побажав, щоб він туди дістався.
Френк зійшов на берег і спитав, де він знаходиться. У нарисі ані слова не було про те, що цей сучий син мав при собі уламок льоду-дев’ять у термосі.
Паспорта Френк не мав, тож його запроторили до в’язниці в столичному місті Болівар. Туди до нього навідався «Папа» Монсано, який волів з’ясувати, чи справді Френк є кровним родичем безсмертного Фелікса Гоніккера.
«Я підтвердив, що це так, — казав Френк у нарисі. — З того моменту всі дороги до успіху відкрились для мене на Сан-Лоренцо».
40 Дім надії та милосердя
Сталося так — «так мало статися», — сказав би Боконон, — що я мусив поїхати до Сан-Лоренцо. Один журнал замовив мені статтю — не про «Папу» Монсано чи Френка, а про Джуліана Касла, американського цукрового мільйонера, котрий у віці сорока років за прикладом доктора Альберта Швейцера заснував безкоштовну лікарню в джунглях, присвятивши своє життя нужденним людям іншої раси.