Коротше, після того як Джонсон став Бокононом, а його рятівну шлюпку випадково знайшли на березі, цю саму шлюпку пофарбували золотою фарбою, і вона стала правити за ліжко для виконавця ролі острівного вождя.
Бокононом була створена легенда, що її Філіп Касл наводить у своїй книзі, нібито золотий човен попливе знову, як тільки наблизиться кінець світу.
50 Гарний ліліпут
Моє знайомство з біографією Боконона перервала дружина Г. Лов Кросбі Гейзел. Вона зупинилась у проході біля мене.
— Хоч вірте, хоч ні, — сказала вона, — але я щойно знайшла ще двох гужерів у цьому літаку!
— Та невже?
— Вони не народилися гужерами, але мешкають тепер в Індіанаполісі.
— Дуже цікаво.
— Бажаєте познайомитися з ними?
— Мені слід це зробити?
Моє запитання її спантеличило.
— Але ж вони гужери, як і ви!
— Як їх звуть?
— Вона Коннерс, а він Гоніккер. Це брат і сестра, і хлопець — ліліпут. Але досить гарний. — Вона підморгнула. — Такий жвавий малюк.
— Він уже назвав вас матусею?
— Я хотіла було попросити його про це, але подумала: може, це буде недоречно, ліліпут може образитись.
— Це нісенітниця!
51 Гаразд, матусю!
Отже, я пішов знайомитися з Анджелою Гоніккер-Коннерс та малим Ньютоном Гоніккером — членами мого карасу.
Виявилось, що та платинова білявка з довгим, дещо кінським обличчям, яку я помітив раніше, — це й є Анджела. Ньют був справді дуже маленьким, але не потворним. Він відрізнявся від звичайних людей тільки зростом, був наче Гулівер серед бробдингнегів, і такий же меткий і пильний, як герой Свіфта.
Він пив шампанське, це входило до вартості квитка. Бокал у його руці виглядав немов акваріум у нормального чоловіка, але він пив з нього з елегантною легкістю, ніби бокал було зроблено саме для нього на замовлення.
У багажі того маленького сучого сина лежав термос із кристалом льоду-дев’ять, а ще один — у його дебелої сестрички, а попід нами простягався Божий басейн, Карибське море.
Одержавши всю можливу насолоду від того, що познайомила гужера з гужерами, Гейзел дала нам спокій, наказавши перед тим, як піти:
— Не забудьте, відтепер ви маєте звати мене матусею!
— Гаразд, матусю, — сказав я.
— Гаразд, матусю, — сказав Ньют. Голос у нього був доволі високий відповідно до розміру горла. Але він якось умів надати цьому голосу суто чоловічого тембру.
Анджела вперто поводилась із Ньютом як із немовлям, він пробачав їй це з милостивою величчю, якої, на мій погляд, неможливо було очікувати від настільки малої істоти.
Ньют і Анджела впізнали мене, пригадали мої листи та запросили присісти на вільному місці поруч з ними.
Анджела вибачилась за те, що не відповіла на мої запитання:
— Я не змогла пригадати нічого, що було б цікаво прочитати в книзі. Я не хотіла нічого вигадувати, навряд чи вам це сподобалось би. Насправді той день був цілком звичайним.
— А ваш брат написав мені прекрасного листа.
— Ньют? — здивувалась Анджела. — Та чи міг Ньют щось запам’ятати? — Вона обернулась до малюка. — Братику, невже ти щось пам’ятаєш? Ти ж був зовсім маленьким!
— Авжеж, пам’ятаю, — сказав він лагідно.
— Шкода, що я не бачила цього листа! — Очевидно, для неї Ньют іще не був дорослим і не міг самостійно спілкуватись із зовнішнім світом. Бог не наділив Анджелу чуйністю, вона не розуміла, як Ньют сприймає свій зріст.
— Братику, ти мусив показати мені цей лист, — сердилася вона.
— Вибач, — сказав Ньют. — Я не подумав.
— Мабуть, я мушу попередити, — сказала Анджела, — що доктор Брид не радив мені співпрацювати з вами. Він казав, що ви не маєте наміру подати правдиве зображення батька.
Місіс Коннорс дивилась на мене з неприхованим осудом. Якоюсь мірою я заспокоїв її, запевнивши, що книгу, вірогідно, не буде написано взагалі, що я втратив чітке уявлення, який сенс можу чи мушу в ній висловити.
— Гаразд, якщо коли-небудь все ж таки напишете цю книгу, покажіть батька як святого, бо він таким і був!
Я пообіцяв докласти максимум зусиль, щоб живописати цю картину. Потім спитав, чи вони з Ньютом планують сімейну зустріч із Френком у Сан-Лоренцо.
— Френк збирається женитися, — сказала Анджела. — Ми їдемо на заручини.
— Ось як? І хто його щаслива обраниця?
— Зараз я вам покажу, — сказала Анджела та витягла зі своєї сумки пластиковий альбомчик зі сторінками, складеними гармошкою. На кожній сторінці — фотографія. Анджела розгорнула гармошку й показала мені знімки: малюк Ньют на пляжі на мисі Код, доктор Фелікс Гоніккер одержує Нобелівську премію, Анджелині незугарні дочки-близнючки, Френк запускає в небо модель літака на мотузці.