Я не став будити ліліпута, який створив цю страшну річ. Закурив сигарету, прислухаючись до уявних голосів у шумі води.
Розбудив Ньюта постріл, що пролунав десь далеко внизу. Гуркіт прокотився долиною та піднісся до Бога. Френків мажордом пояснив мені, що то стріляла гармата на узбережжі Болівара. З неї стріляли щодня о п’ятій годині.
Малюк Ньют поворушився.
Ще в напівсні він потер обличчя долонями, чорними від фарби, забруднивши рот і підборіддя. Потім протер очі й також пофарбував їх у чорне.
— Привіт, — сказав він сонним голосом.
— Привіт, — сказав я. — Мені подобається ваша картина.
— Ви бачите, що це таке?
— Думаю, що кожний побачить у ній щось своє.
— Це колиска для кішки.
— Ага, — сказав я. — Дуже добре. Подряпини — це мотузка. Я вгадав?
— Це одна з найстаріших іграшок на світі — колиска для кішки. Цю гру знають навіть ескімоси.
— Та що ви!
— Сто тисяч років, а може, і більше дорослі крутять це переплетіння з мотузки на очах своїх дітей.
— І що з того?
Ньют усе ще лежав згорнувшись у кріслі. Він розставив пофарбовані руки так, ніби між ними була натягнута колиска для кішки.
— Не диво, що діти виростають схибленими. Бо колиска для кішки — це тільки переплетення з перехрещених ниток між чиїмись пальцями, такі собі ікси. А діти дивляться на ті ікси, дивляться…
— І?
— І не бачать, чорт забирай, ані клятої кішки, ані клятої колиски!
75 Передайте вітання Альберту Швейцеру
Тут з’явилась Анджела Гоніккер-Коннерс, довготелеса Ньютова сестра, а з нею Джуліан Касл, батько Філіпа, засновник «Дому надії та милосердя в джунглях». На Каслові був білий лляний костюм, що висів мішком, та вузька краватка. Він був лисий, але мав настовбурчені вуса. Він був дуже худий. Як на мене, він був святий.
Там же, на висячій терасі, його познайомили з Ньютом та мною. Тему про свою ймовірну святість він закрив із самого початку, удаючи з себе кінематографічного гангстера: цідив слова крізь зуби і кривив рот.
— Наскільки я розумію, ви послідовник Альберта Швейцера? — спитав я його.
— На відстані… — Він посміхнувся, наче злочинець перед вбивством. — Ми з цим джентльменом не знайомі.
— Він, напевне, чув про вашу роботу, як і ви знаєте про нього.
— Може, так, а може, й ні. Ви з ним зустрічались?
— Ні.
— Плануєте зустрітись?
— Може, колись це станеться.
— Добре, — сказав Джуліан Касл, — наразі, якщо ви у своїх мандрах потрапите до доктора Швейцера, можете сказати йому, що він не мій герой. — Джуліан запалив велику сигару. Коли сигара розгорілась, він наставив її жевріючим кінчиком у мій бік. — Можете сказати йому, що він не мій герой, але скажіть також, що завдяки йому Ісус Христос став моїм.
— Думаю, йому буде приємно це чути.
— Мені до біса все одно, чи буде приємно, чи ні. Це стосується мене та Ісуса.
76 Джуліан Касл згоден з Ньютом: ніщо на світі не має сенсу
Джуліан Касл та Анджела наблизились до картини Ньюта. Касл зігнув вказівний палець і через цей окуляр подивився на картину.
— Що ви про це думаєте? — спитав я його.
— Тут усе чорне. Що це, пекло?
— Це значить те, що значить, — сказав Ньют.
— Тоді точно пекло, — пробурчав Касл.
— Мені тільки що пояснили, що оце — колиска для кішки, — сказав я.
— Авторські коментарі завжди корисні, — зауважив Касл.
— На мій погляд, це негарно, — поскаржилась Анджела. — Навіть потворно. Утім, я нічого не тямлю в сучасному мистецтві. Іноді я жалкую, що Ньют не взяв хоч кілька уроків, тоді б він точно знав, правильно він робить щось чи ні.
— Ви, значить, самоук? — спитав Джуліан Касл у Ньюта.
— А чи ми не всі є самоуками? — відповів Ньют.
— Доречно сказано, — сказав Касл з повагою.
Я взявся розтлумачити глибинний сенс «колиски для кішки», бо Ньют, вочевидь, не був налаштований знов заводити ту ж платівку.
Касл шанобливо схилив голову.
— Отже, це зображення безглуздості всесвіту! Цілком згоден.
— Ви дійсно з цим згодні? — спитав я. — Адже за хвилину до того ви згадували про Ісуса.
— Про кого? — спитав Касл.
— Про Ісуса Христа.
— Ага, про цього, — сказав Касл і знизав плечима. — Адже треба про щось розмовляти час від часу, аби тренувати голосові зв’язки на той випадок, якщо знадобиться сказати щось дійсно змістовне.
— Зрозуміло.
Так, я вже зрозумів, що написати популярну статтю про цю людину буде нелегкою справою. Треба зосередитись на його святій діяльності та не зважати на всі ці сатанинські витівки й вислови.