Тоді, у День ста мучеників за демократію, я звернувся до Філіпа Касла-молодшого:
— Скажіть, чи ви розмовляли сьогодні з вашим другом та шанувальником Г. Лов Кросбі?
— Він не впізнав мене в костюмі, черевиках і краватці, — відповів Касл-молодший. — Ми з ним мило побазікали про велосипеди. Може, ще про щось поговоримо.
Раптом я усвідомив, що намір Кросбі виробляти велосипеди на Сан-Лоренцо вже не здається мені смішним. Мені, як правителю цього острова, дуже потрібна була велосипедна фабрика. Я вже почав поважати Г. Лов Кросбі за те, ким він був і що міг зробити.
— Як ви думаєте, народ Сан-Лоренцо підтримає індустріалізацію? — спитав я в Каслів, батька та сина.
— Народ Сан-Лоренцо, — відповів батько, — цікавлять лише три речі: риболовля, розпуста й боконізм.
— Прогрес їх не зацікавить?
— Деякі досягнення прогресу їм знайомі. Але привабив їх лише один.
— Який саме?
— Електрична гітара.
Я вибачився та підійшов до подружжя Кросбі. Френк Гоніккер стояв поряд з ними і пояснював, хто такий Боконон та проти чого він виступає.
— Він проти науки.
— Як може людина при здоровому глузді бути проти науки? — спитав Кросбі.
— Я вже давно б померла, якби не пеніцилін, — сказала Гейзел. — І моя мати також.
— Скільки ж років вашій матінці? — поцікавився я.
— Сто шість. Це чудо, правда ж?
— Безперечно, — погодився я.
— А ще я була б зараз удовою, якби не ліки, що призначили моєму чоловікові, коли він захворів, — додала Гейзел. Назву ліків вона мала спитати в чоловіка.
— Любий, як називається та штука, що врятувала тобі життя?
— Сульфатіазол.
Тут я зробив велику помилку: узяв канапку з альбатросом із таці, яку в ту мить проносили повз мене.
105 Знеболювальне
Сталося так — «мало так статися», — сказав би Боконон, — що м’ясо альбатроса настільки мені зашкодило, що мені стало зле відразу ж після першого відкушеного шматка. Довелось негайно бігти вниз кам’яними східцями в пошуках вбиральні. Одна знайшлась біля апартаментів «Папи».
Коли я виповз звідти у трохи кращому стані, на мене налетів доктор Шліхтер фон Кеніґсвальд, котрий вискочив зі спальні «Папи». Він здавався знавіснілим, він схопив мене за руки й крикнув:
— Що там? Що там висіло в нього на шиї?
— Даруйте, що?
— Він це проковтнув! Що б там не було в тій підвісці, «Папа» ковтнув — і помер!
Я згадав про циліндрик, що висів на шиї в «Папи», і висловив перше логічне припущення про його вміст:
— Ціанід?
— Ціанід? Ціанід перетворює тіло на камінь за одну мить?
— Камінь?
— Мармур! Чавун! Я ніколи не бачив такого трупного задубіння. Ударите по ньому — і почуєте, ніби в бубон б’ють! Ходімо, поглянете!
Фон Кеніґсвальд підштовхнув мене до «Папиної» спальні.
На ліжко, на золоту шлюпку, страшно було дивитись. «Папа» вмер, але про нього ніяк не можна було сказати: «Упокоївся нарешті».
Голова «Папи» була відкинута назад. Вага його тіла спиралась лише на маківку та на ступні, тіло виглядало наче місток, вигнутий дугою догори, наче коромисло.
Не могло бути сумніву: «Папа» вмер від того, що містилось у циліндрику. Він стискав відкритий циліндрик однією рукою, а два пальці другої, великий і вказівний, застигли між його зубів так, ніби старий засунув до рота й щойно проковтнув якусь крихітку, може, пігулку.
Фон Кеніґсвальд витяг сталевий кочет із гнізда на планширі золоченої шлюпки й постукав ним по череву «Папи». І «Папа» справді задзвенів, як бубон.
А губи, ніздрі й очні яблука «Папи» вкривала, мов глазур, блакитно-біла паморозь.
Такі симптоми, бачить Господь, тепер вже не новина. Але тоді їх ніхто не знав. «Папа» Монсано — перший чоловік в історії, що помер від льоду-дев’ять.
Фіксую цей факт, може, на щось згодиться. «Записуйте все», — вчить нас Боконон. Зрозуміло, що насправді він так показує нам, наскільки це марна справа — писати й читати історичні твори. «Чи можна сподіватися, що без точних записів минулого чоловіки та жінки не уникнуть серйозних помилок у майбутньому?» — іронічно запитує він.
Отже, повторюю: «Папа» Монсано був першою людиною в історії, що померла від льоду-дев’ять.
106 Що кажуть боконісти, коли покінчують з життям
Доктор фон Кеніґсвальд, гуманіст із жахливою заборгованістю по Освенціму, згідно з рахунком його добрих справ, став другою жертвою льоду-дев’ять.
Я спитав його про трупне задубіння, яке він назвав латинським терміном.