Я роззирнувся залою. Рюне Сейм, здавалося, був цілковито заворожений моєю історією. Судді зайняли вичікувальну позицію, але слухали уважно. Ульв Ґарман ховався за непроникною маскою на обличчі, за якою годі було щось відчитати.
— Минуло двадцять п'ять років від моменту вбивства Анни Вестьой і Сірі Єнсен. Розслідування провадили двоє чоловіків, поліцейський інспектор Ґюннар Скейє та молодий, старанний і амбіційний поліційний ад'ютант на ім'я Ульв Ґарман. Арон Сьорвік, доволі дивакуватий хлопчина, мав тоді вісімнадцять років. Місцеве населення поквапилося вказати на нього як на потенційного вбивцю. Поступово слідчі дедалі більше впевнювалися, що взяли того, кого треба. Лише чотири дні інтенсивних допитів знадобилося для того, щоб розколоти Арона Сьорвіка і домогтися від нього зізнання в обох убивствах. Тріумфували всі, але найбільше тоді ще відносно молодий Ульв Ґарман. То була його перша велика справа. Він розкрив злочин у рекордні терміни, про нього писали в газетах, його щодня показували по телебаченню. Було, мабуть, від чого запаморочитися в голові. Та й не лише це, зовсім скоро йому натякнули, що він сам міг би представляти сторону звинувачення на суді. Ульв Ґарман розпочав свій шлях до вершини. І хоч справа вважалася розкритою усього лиш за якийсь тиждень, це зовсім не означало, що розслідування доведено до кінця. Попереду чекала кропітка робота. Убивства завжди розслідуються до самого кінця. Ніхто не спокушається короткими шляхами чи легкими здобутками. Тому всі допити проводилися за планом, незважаючи на зізнання Арона. І тоді…
Позад мене почувся гуркіт. Я затнувся, повернув голову. Розгублений, засоромлений фотограф нахилився за чимось, що впало на підлогу. На одній з лав я раптом побачив Сюнне. Поряд з нею сидів Фінн. Залою прокотився гомін, скрипіння і шарудіння, люди заворушилися, завовтузилися на твердих лавах. Так, ніби всі довго сиділи, затамувавши подих, а тепер скористалися нагодою розправити заціпенілі кінцівки. Я дочекався, доки в залі знову стихло, а тоді підхопив обірвану нитку розповіді.
— …і тоді з'явилося у полі зору подружжя Вііґ-Сьоренсів. Вони саме таборували в наметі на північному мисі острова Вестьой, коли сталися вбивства. Чоловік був орнітологом з нашого університету, досліджував морських орлів. Вони фотографували птахів. Назнімали масу світлин з орлами, з датами й часом зйомки. Поліція забрала світлини, вочевидь, задля підтвердження непричетності подружжя до злочину. Однак на задньому плані однієї зі світлин можна побачити в човні на веслах Арона Сьорвіка, хлопця, який зізнався в убивствах. Дата і час зйомки давали йому алібі на одне з убивств, — я трохи стишив голос. — Уявляєте, який шок і розчарування для Ульва Ґармана й Ґюннара Скейє. Яка катастрофа для них! Вони вже давно спочили на лаврах і святкували перемогу в засобах масової інформації, а тут раптом уся їхня справа розсипається, мов картковий будиночок. Усе нанівець! То як вони вчинили?
Я зробив паузу, дозволив секундам поволі цокати в тиші. Ніхто не поворухнувся. Навіть Ульв Ґарман. А тоді я повів далі.
— Я розкажу вам, як вони вчинили. Вони запротоколювали допит, але замовчали факт існування світлин. Виправдальний доказ тихо опинився на самому дні котроїсь з пачок, більше про нього ніхто не згадував.