— Та вже десь знайду якийсь приробіток…
— Овва?
Між нами запала мовчанка. За якусь мить Сюнне зітхнула і, не дивлячись на мене, мовила:
— Приходь, попрацюєш на мене…
Я онімів. Надовго.
— Мені не потрібна чиясь ласка.
Нове протяжне зітхання.
— Не будь впертим дурнем!
— Я дам собі раду!
— Як?! Підеш водієм таксі? Чи в Мак-Дональдс? — не дочекавшись відповіді, Сюнне повела далі: — Ти маєш право працювати консультантом, навіть без ліцензії. Ти тямущий юрист. Можеш взяти до мене декого зі своїх давніх клієнтів. Як гадаєш?
— Можливо, — вже завагався я.
— Звісно, можливо, Мікаелю! Не обіцяю золоті гори… — Сюнне криво усміхнулася. — Ти мені теж платив не бозна скільки… до речі.
— Щось я й не знаю…
— Не будь дурним! Чекаю на тебе завтра в офісі, перед дев'ятою.
Коли Сюнне вже прямувала до дверей, я знічено кашлянув і мовив:
— Ще одна річ, Сюнне… Отой напад, у якому мене звинувачують… Я хотів лиш сказати…
— Можеш нічого не казати, — урвала вона мене. — Я знаю тебе не один рік. Знаю, ти цього не робив…
І вона сягнистим кроком гайнула геть, зникла в вечірніх сутінках. Я ж остовпіло стояв на східцях, у носі лоскотав запах мого спітнілого тіла і її парфумів. На очі набігли сльози. Не так багато залишилося людей, які б мені вірили.
То був найкрихітніший кабінет на світі, такий маленький, що Сюнне аж незручно почувалася.
— Воно, власне, й не кабінет. Ми використовували кімнатку, як склад, але це єдине приміщення, яке я можу запропонувати.
Я роззирнувся. Облаштовували кімнатку поспіхом. Маленький письмовий пульт, хитке офісне крісло з діркою в оббивці, одна порожня полиця на етажерці. Перед пультом бовванів самотній дерев'яний стільчик. Не інакше, як для клієнтів, хоча викликало сумнів, чи зуміє той клієнт протиснутися між письмовим столиком і стіною. Маленьке віконце під самою стелею ледве пропускало денне світло.
— Усе гаразд, — заспокоїв я Сюнне. — Жодних проблем…
— Зате маєш телефон, — потішила Сюнне.
— Так, чудово. Дуже гарний телефон, — ми якийсь час мовчки споглядали телефон, а тоді разом розсміялися.
Пані Сьоренсен, така собі мамуся-секретарка, єдиний найманий працівник у фірмі, розгублено зиркнула на нас, але й собі усміхнулася.
— Бажаєте кави, пане Бренне? — запитала вона.
— Мікаель, називайте мене Мікаелем, — попросив я. — Так, дякую, радо вип'ю кави! Якщо філіжанка поміститься в моєму офісі.
І ми знову зареготали, пані Сьоренсен разом з нами.
Телефонувати колишнім клієнтам було справою не надто приємною. Я більше не мав доступу до тек зі справами, не мав номерів телефонів, тож чимало часу пішло на те, щоб їх роздобути. Я зосередився на клієнтах, з якими в мене встановилися особистісні, приятельські контакти. Здебільшого то були мої постійні клієнти. Однак скоро виявилося, що Ганс Улав мене випередив і навіть не збирався цього приховувати.
Першому я зателефонував такому собі Булле. Сам він вважав, що так його прозвали за схожість з бульдогом, і дуже цим пишався. Я представляв його інтереси багато років поспіль.
— Бренне? — перепитав він недовірливо. — Хіба ти не сидиш?
— Уже ні, — відповів я. — Мене звільнили.
Я пояснив йому, що тепер працюю в іншій адвокатській конторі, але й далі готовий до послуг давнім клієнтам, які потребують юридичної допомоги.
— Він… як же його… адвокат Тунґесвік сказав, щоб я тримався від тебе якнайдалі…
— Он як? Пояснив, чому?
— Так. Мовляв, достатньо того, що я шахрай, навіщо мені ще й адвокат-шахрай.
— Так і сказав?
— Та ні, я своїми словами передав. Він позагортав у ваші премудрі адвокатські слівця, та малося на увазі саме це.
— Але твої інтереси буде репрезентувати фактично Сюнне. Я залишатимуся за лаштунками, допомагатиму їй своїм досвідом, принаймні доти, доки з мене не знімуть звинувачення.
Кілька секунд у слухавці на іншому кінці панувала тиша.
— Ти добрий адвокат, Бренне, і мені подобаєшся. Але ми живемо в маленькому містечку. Неважливо, хто представлятиме мене в суді. Однаково всі будуть знати, хто за ним стоїть і смикає за мотузочки. Не хочу ризикувати. Вибач, але мені в цій ситуації треба думати насамперед про себе…
— Не біда, Булле, — мовив я. — No problem. Хай тобі щастить!
Аж ніяк не всі формулювали свою відмову так виразно й обґрунтовано. Дехто просто клав слухавку, почувши моє ім'я. Інші вигадували якісь відмовки й чудернацькі виправдання. Результат був один — майже ніхто не дав себе уламати й змінити адвоката. За два дні відмов і принижень я зневірився, майже впав у відчай і пішов до Сюнне жалітися.