Я трохи повагався.
— У своїх пошуках я знайшов ще й інших, окрім Арона, людей, як могли мати мотив. Хтось, хто, скажімо, переслідував дівчат або ж ревнував. Класичні мотиви для вбивства…
Франк скривив рота.
— То ти таки шукаєш убивцю!
— Я шукаю ниточки… — з притиском сказав я.
— Убили двох, Мікаелю, не одну. Як це узгоджується з твоєю теорією? Убивця ревнував обох? — голос його звучав глузливо, я тільки знизав плечима.
— Може, одна з них бачила щось або знала…
— Про що ти кажеш?
Я згадав розповідь Стіни про розпучливу закоханість Франка в рідну кузину й про те, що сам він ніколи мені про це не розповідав.
— Я гадаю, мотив для убивства обох дівчат не конче мусить бути той самий, хоч зовні саме так і виглядає. Анна загинула першою, так чи ні? Сірі могла щось бачити або знати щось, що компрометувало вбивцю.
Франк витріщився на мене.
— Це дуже спекулятивне припущення.
Я теж уп'явся в нього поглядом.
— А як бути з нападом на мене? Ти хоч щось з'ясував з цього приводу? Чи може, вважаєш, я одержав по заслузі?
Трохи згодом до нас підсіла Маґда, точнісінько, як першого вечора. Франк вже добряче захмелів, та і я відчув легке сп'яніння. Наш словесний запас трохи вичерпався, це розв'язало Маґді язика, за інших обставин вона б такого не говорила. Франк мовчав, тож Маґда зверталася здебільшого до мене. Вона голосно сміялася, ніби зумисне голосно. А Франк кваснів на очах.
— Послухай-но, — спробував я звернути розмову в інший бік. — Мені треба, щоб хтось мене відвіз.
— Куди? — насторожилася Маґда.
— Хочу провідати Арона. Він не має бажання приїжджати сюди, тож треба відвезти мене туди човном. Знаєте когось, хто може це зробити?
— Я можу, — буркнув Франк, я здивовано глипнув на нього.
— Ти? А я гадав, що тобі геть не кортить бачити його пику…
— А навіщо мені сходити на берег і вітатися з ним? Можу тебе туди доправити, якщо не дуже квапишся. Я маю вітрильника, він не надто швидкий.
— Це далеко?
— Десь з півтора години.
— Гаразд, — погодився я. — Завтра тобі підходить?
— Домовилися, — Франк, похитуючись, підвівся, втратив рівновагу і схопився за спинку стільця. — А тепер я ліпше піду додому.
Він сказав «на добраніч» і нетвердою ходою рушив до дверей.
— Про що ви сварилися? — запитала Маґда.
— Хіба ми сварилися?
— Дивний ви мали вигляд, коли я підійшла, тож подумала…
— Франк був трохи не в гуморі. Ти ж знаєш, як він ставиться до мого розслідування…
— Ти теж, я б сказала, не в найкращому гуморі, — мовила Маґда нараз дуже стомлено, ухопила свій келих і вихилила вино. — Я нині змучилася, Мікаелю. Щось останнім часом дуже мало сплю уночі. Піду я, ляжу…
Розділ 32
— Острів-Гора, — озвався Франк, показуючи рукою.
Це були чи не перші слова, які він зронив за всю мандрівку, за винятком хіба кількох команд. Вигляд після вчорашнього мав пожмаканий, блідий, з чорними колами під очима. Двічі я перехопив його прискіпливий погляд, значення якого не міг собі витлумачити.
Здалеку Острів-Гора нагадував капелюха. Чорна скеля височіла посеред острова, зелені луки оперізували її від підніжжя до лінії прибою. Франк спрямував вітрильника до широкої, відкритої бухти на східному боці острова з крейдяно-білим пляжем, який заслуговував на інші, тепліші широти. Посеред бухти з води стирчав мурований причал у формі літери Г. До нього була пришвартована з боку берега маленька моторка.
— Тут мілина, — мовив Франк. — Але я можу пришвартуватися на зовнішньому боці. Це безпечно, доки не зміниться вітер.
Він глянув на небо, уважно роздивляючись хмари, які швидко пливли над головою.
— Погода непевна. Коли здійметься вітер, я увімкну сирену. Тоді не барись, повертайся.
Я рушив причалом до берега, через зелену луку до білого двоповерхового будиночка з ґратчастими вікнами, який стояв під горою, захищений від західних вітрів. Разом з помальованою червоною фарбою стодолою і двома приземистими повітками садиба мала дуже гарний вигляд. Надворі нікого не було видно, але з комина йшов дим. На лужку паслася отара овець. Коли я підійшов ближче, вони підвели голови, глянули на мене й кинулися навтьоки, ніби не звичні до людей. Мелодійно теленькали дзвіночки на їхніх шиях. За мить на ґанок вийшов Арон. Він помахав рукою і рушив назустріч. Мені здалося, його обличчя світилося надією і сподіванням.